Двадцять вісім

– Двадцять шість, – випроставшись, Ігор важко, проте із насолодою видихнув. – Знаєш, я можу продовжувати хоч усю ніч, та нажаль потрібно закруглятись.

Чоловік знову зігнувся та продовжив свою справу у напівтемній кімнаті. Приглушений стогін долинав з-під Ігоря. Його вправні руки, добре натреновані, діяли майже автоматично. Без зайвих рухів, задоволення від процесу це чудово, але результат важливіший.

– Хочу тобі подякувати, я дуже радий нашій зустрічі. Рідко коли натрапиш на таку чудову людину. Якби не ти, то ніч була б змарнована. – чоловік не розпрямляв спини, продовжуючи свою справу, під світлом лікарської лампи, яку колись купив.

Щось захрускотіло.

– Ох! Двадцять сім.

Ігор тримав у руках закривавлений зуб та роздивлявся його при світлі стоматологічної лампи, яку купив колись для невдалої приватної практики.

– Поглянь, хіба це не краса? Хіба це не справжні перли подаровані нам людським організмом. Коли дивлюся на них, то трохи збуджуюсь. Хоча ні, жартую. Не трохи. А що думаєш ти, Андрію?

Ігор нависав над змученим хлопцем, відкритий рот якого перетворився на криваве місиво. Той міцно прив’язаний до стільця, не мав сил поворухнутися. Ігор потурбувався щоб жертва була з ним до кінця. Знеболюючі поки не дозволяли Андрію відчути всю палітру болю. Раніше Ігор не використовував їх, але гості помирали ще до завершення всього дійства. І кров з рота доводилось забирати. Мороки багато, але результат... Цього повністю вартував.

Плоскогубці знову повернулися до Ігоревих рук. Вхопивши ними єдиний зуб, чоловік з усієї сили викручував його. Андрій лише ледь стогнав. З хрускотом та плямканням зуб звільнився від полону грішної плоті.

– Двадцять вісім!

Ігор дрібно затріпотів, очі закотилися, слина потекла з куточка губ, а щоки зайшлися рум’янцем.

– Я отримав задоволення, а ти? Мабуть ні? Нічого страшного, я подарую тобі солодке забуття, лише почекай.

Чоловік узяв зуби та закинув до літрової банки, вже наповненої майже повністю.

– Моє золотце. Моя радість. Колись я зустріну рідну душу та подарую прикраси зроблені власними руками. А поки вам доведеться почекати, мої прекрасні перли.

Андрій застогнав сильніше, заборсався на стільці. Дія знеболюючих поступово зменшувалася. Ігор усе правильно розрахував, так і повинно бути. В руках блиснуло лезо скальпелю.

– А зараз настав час десерту. – лице Ігоря розчервонілося від збудження. – Поглянемо на твої зубки мудрості та й спатки.