Маленький в'язень

Я — в'язень.

Усе почалося давним-давно, ще за часів палеоліту, хо-хо.

Ну, гаразд, може й не настільки давно. Трішки прибрехав.

Почалося все тоді, коли у Славка завагітніла жінка. Утретє.

Потрібні були гроші — багато. У нього ще й батьки старенькі, й сестру молодшу утримувати мусить, а в неї також дитина на руках і, вважайте, без даху над головою.

Словом, прийшов до мене Славко й сказав, що є один спосіб... е-е... трохи заробити. Усе просто, безпечно — ну я, дурень, і погодився.

А що було втрачати?

Нічого не мав за душею.

Ми почали займатися контрабандою.

Перевозили заборонені товари із Землі на планету Лапсус — крихітну таку. Її за день можна було би перейти пішки.

Наші товариші з Лапсуса, або ж напарники (як я собі думав) мали зв'язки й вихід на ще більший ринок, тому ми, по суті, були посередниками.

Проте заробляли непогано.

А тоді нас накрили.

Як правило, покарання для контрабандистів не є суворим, але ж... ми торгували зброєю.

Так я і опинився у цій Богом забутій місцині.

На невеличкому астероїді, що слугує мені домівкою уже два дні.

Щомиті відстань між мною і Землею зростає.

Хто би не вигадав це покарання, а фантазію він мав добрячу.

Два дні без їжі, без води, без світла.

Тільки ця безмежна темрява і поодинокі зірки.

Куди я лечу?

Якщо на моєму маршруті буде що-небудь — байдуже, насправді, що саме — то од мене залишиться лиш шматок розчавленого м'яса.

Двох днів вдосталь, щоби збожеволіти, але я все ще... вірю.

× × ×

Річ у тім, що вчора... чи дійсно це було вчора?

Отож, вчора я намагався зняти з себе скафандра, щоби зупинити ці страждання хоча би на мить.

Я вив, я ревів, я гарчав, я був готовий каятися й просити про допомогу — але без язика це зробити складно. А його ж мені, бачте, вирвали.

Такі жартівники, мої земляни!

Ха-ха-ха!

× × ×

Сьогодні... чи може, рік тому...

Дійсності для мене не було.

Я спав і прокидався, спав і прокидався. Рідкісні хвилини тверезості, коли глузд був ясним, вмить згоряли од болю та жаху.

Смикався, вертівся, корчився — аж доки не виснажувався цілком.

Відколи я пив востаннє, а пив я... гм-м... кінську сечу?... минуло багато часу.

Я став швидко втомлюватися.

× × ×

Позавчора, здається, я зрозумів, що не знаю чи справді минуло два дні.

Це так кумедно! Ха-ха!

Страшенно кумедно.

От би Славко почув!

Але він отримав кулю у чоло, як і його жінка, втім. Гарна була.

І волосся таке біляве — м-м...

Що ж йому чортяці усе так щастило?

× × ×

Щойно розмовляв із Славком.

Завтра підемо на риболовлю, відпочинемо собі, намети візьмемо...

Я візьму батькову вудку й...

× × ×

Попереду — зірка.

Такої краси я не бачив ніколи у своєму житті. Здається, відчай нарешті розтиснув свої кігті.

Я більше не самотній.

Вона говорить зі мною!

× × ×

Зірка сказала, що я Імператор.

Імператор над усім — єдиний і всемогутній посланець Господа.

Завдяки мені — так мені-мені, адже я запропонував Славкові перейти з цигарок на зброю — Лапсус розпочав війну.

Війну, внаслідок якої його було знищено ядерним ударом.

Я — Імператор.

Я — Бог.

Мені належить УСЕ!!!

× × ×

Вона ближчає.

Коли ми з'єднаємося, коли будемо поруч — вона подарує мені силу, якої вистачить, щоби стерти Всесвіт у порох.

Усе це — вона нашептала мені.

Сьогодні. Вночі. А може вдень.

У споконвічні темряві…

Моя зірка...

Моя велич...

Моя влада...

× × ×

Не можу заплющити очей — дивлюся на неї. Така прекрасна!

Такої краси я... не… ніколи…

× × ×

Довгоочікувана мить уже скоро!

Відстань зменшилася і я готовий, нарешті готовий стати Богом!

× × ×

Так хочеться пити…

× × ×

Вона зовсім поруч! Ще хвилина і…

Розплющений скафандр, кров, шматки плоті та осколки кісток…

× × ×

Подейкують, що цієї ночі одна із зірок палала багряним сяйвом.