Ворожка

— Бери, онучко, яблучка!

Мені не треба, але беру кілограм, щоб підтримати бабусю. Поки рахує решту, не можу відірвати погляду від обличчя, наполовину схованого за хусткою. До болю знайоме… Але звідки?

Раптом згадую. Згадую все. Машинально беру гроші та продовжую дивитися на бабцю…

Дитинство. Мені років десять? Я сиджу на стільці посеред маленької кімнати, завішаної іконами та пучками сушених трав. Задушливо, напівморок, на столі горить церковна свічка, випускає важкий терпкий аромат. Єдине віконце закрите щільною фіранкою. Мама за дверима, чекає. Зовсім поряд і далеко водночас. Я хочу до неї, але не можна. Почуваюся, наче мене зрадили та кинули напризволяще.

Я наодинці з бабцею, тією самою, яка зараз торгує яблуками. Вона стоїть за моєю спиною, водить над головою руками, щось шепоче. Від її долонь іде тепло та поколювання, дуже неприємне. Голова болить та свербить. Хочу прибрати її долоні, але вона грубо ляскає мене по руці.

— Терпи! Ще трошки лишилося! — лунає над головою суворий голос.

— Навіщо це? — мало не плачу.

— Щоб ти краще вчилася та була спокійна. Не заважай! — бабця вдихає та продовжує нашіптувати: — Святий Боже, дай розуму рабі своїй Тетяні…

Голова болить нестерпно. Я хникаю, але ворожка не зважає. Продовжує шепотіти та водити руками. Раптом починає промовляти молитви голосніше, аж прикрикує. Голова лускає від болю. Я кричу… Болить сильніше… Кричу… Плачу… Туман… Темрява…

Отямлююся вже в машині. Лежу на задньому сидінні, мене трусить на поганій дорозі. Тато за кермом, мама сидить поряд. Про щось тихо говорять. Прикидаюся сплячою, прислухаюся…

— Хоч би нічого з нею не сталося, — стривожено каже тато. — Досі спить.

— Нічого страшного. Прокинеться, як нічого й не було. Галина хороша ворожка, люди хвалять.

— Не захоплювалася б тими ворожками. Дурня це.

— Не знаєш — мовчи! Вона вже стількох врятувала! І алкоголіків, і наркоманів! І гуляк теж!

— А Таня хто? Алкоголічка? Гуляка? Нащо мучити дитину?

— Як тобі не соромно! Вона погано вчиться, лінується! Ні слова, ні ремінець не діють! З таких потім виростають пропащі, що не вчаться і не працюють, тільки гуляють.

— Не смій називати її пропащою! Нормальна дитина, творча, трохи мрійлива…

— Трохи? Хоч би мовчав, як ні разу з вчителькою не говорив! Ти не знаєш! На неї всі вчителі скаржаться! На уроках не слухає, тільки в зошитах малює!

— І як допоможе ворожка?

— Заговорила її, щоб відвернуло від малювання. Буде вчитися!

— Яка дурня!

Мама бурчить, але не відповідає. Я знову засинаю…

Я завжди любила малювати. Малювала в будь-яку вільну хвилинку. Але після ворожки все змінилося. Беру олівець чи пензлик — і руку пронизує біль, гупає у скронях, болить голова. Тільки думаю щось намалювати — починає нудити. Що б не робила, аби перебороти ту силу, все марно. Клята відьма закодувала мене від малювання, наче алкоголіка від пляшки. Мама раділа, що я кинула своє хобі, а я вдавала, що сама так вирішила і не чула їхньої розмови в машині. Принаймні менше стала мене лаяти та бити…

Візит до ворожки поступово забувся. Я вже не згадувала, що саме через неї кинула малювати. Вступила у виш на популярну спеціальність — куди мама сказала. Працюю на нудній роботі. І тут випадкова зустріч на базарі…

Я мріяла бути художницею чи дизайнером. Досі захоплююся красивими картинами, малюнками. Але сама малювати не можу. Досі стає погано, коли намагаюся. Ворожка за гроші зруйнувала моє життя…

Треба змінити все. Зараз або ніколи. Згадала, де будинок ворожки. Приїхала на прийом. Та сама кімната з іконами…

— Пригадуєте мене?

— Та яблука…

— Ні, раніше. В дитинстві ви мене заговорили від малювання…

— А, згадала. Було таке. Мати твоя дуже просила…

— Я хочу малювати! Ви зруйнували мою мрію, кар’єру, життя! Зніміть це!

— Не можу. Замовляння діє до кінця мого або твого життя.

— До кінця?

— Так, онучко! Нічого не вдію!

— Ах ти ж…

Навколо все в тумані. Ось вона, та, що зруйнувала мою мрію на прохання матері. Це через неї я працюю на нудній роботі. Через неї не можу робити те, що мені завжди подобалося. Ні, я не відступлюся…

Далі пам’ятаю погано. З усієї сили штовхаю стару у вікно. Дзенькіт скла… Крик… Кров…

***

З ґратчастого віконця лине сірувате світло. Сиджу на брудному ліжку, тримаю на колінах альбом, малюю цілими днями. Мрія всього мого життя. І байдуже, якою ціною…