Мрець з черв'яком у дупі

Сіра як попіл шкіра – смерділа протухлою рибою. Я не міг збагнути: що він саме їв перед смертю? Кисляки розміром з кулак - нависли на його очах і від цього мрець нічого не бачив. Нічні мухи зліталися на нього, бо він до цього ще і обісрався!.. Могила з якої чоловік піднявся була свіжою. Рихлу землю після дощу заселили черв’яки. Один з них завівся у дупі Костянтина.

—Агов, я тут! Ей,… пень – телепень ! – тікав я від мерця; а він біг у своєму коричневому похоронному костюмі, який йому придбали соціальні служби і проклинав мене на чому світ стоїть.

—Стій, суко!!! – кричав він на усе кладовище. — Щоб тобі жаба цицьки дала!

—Біжи – біжи, розганяй кров! – дратував я його ще більше. І Костянтин дійсно з напівгнилими кістками біг швидше за мене. Стара, морхла шкіра ще трималася кучі.

—Трясця тобі! – лаявся мрець, коли з кишені його піджаку випала чорно-біла фотокартка голих дівчат з кабере – шоу !

—Хочу їстиии! – репетував він на все село на яке ми натрапили. А там: білі хатини з чорними ставнями, чорні кури з чорними лапами, чорні як сажа діти, не сплять, а плачуть…чорними як смола сльозами.

Дивлюся, а біля хліва жаба з цицьками сидить. Товстопуза, витришката…! І така велика, як гора!

А у самої молоко з цицьок біжить і нема кого ним годувати. Костянтин не довго думаючи, заліз на ту жабу і давай її доїти.

Я у жменю трьох чортів і на втіки. Мрець собі поїв , —сів на вила і давай літати по небу.

Свиноморда із комори тещу виганяє. Кінь безногий полем бродить, долю виглядає. У болото хтось забрів і втопився у ліліях . Догори обличчям собі ліг і більше не прокинувся.

—Мамо рідна, Костянтин! – зраділа дружина покійного ( повидівся він її у вікні), і вибігла вона гола до нього на подвір’я — То ти за мною прийшов, чи за своїми грошами?

—Хоч би сраку віником прикрила! Безстидниця! - розгнівився чоловік і відштовхнув Марію -прокляту! А у сраці черв’як все шевелиться, туди-сюди... І тунелі там у нього свої і прокладені дорги через кільцеве сполучення.

Не давав той черв’як спокійно лежати під землею . З початку він заліз у вухо, потім у стравохід, а наприкінці побачив вихід через вузенький отвір, з якого можна було бачити труси. Костянтин намагався витягнути паразита пальцем - не вийшло! Мрець навіть сів на дупу і розламав собі труну - зруйнував могилу!..

— Ти чого не спиш? – перше, що я запитав у нього. І хоч я працював наглядачем цвинтара три роки, але такого ще не бачив. Небіжчик спустив собі штани і всівся срати біля колючої чорної троянди.

— Сука, пронос...! - вигукнув він так, що собаки загавкали через дорогу. Обісрав він собі чорні туфлі і почав шукати широкі листки, щоб витиртися!

—Вам лопуха? -питаю я його

—Бажано!

Коли черв’як у дупі Костянтина через вузький отвір побачив лопух – його « накрило». Він ще більше почав вовтузитися і дошкуляти йому.

—Вам потрібно повернутися назад, додому! Показав я на яму позаду нього. Але мрець з -під насуплених брів подивився на мене чорними очима і показав середній палець.

—А це бачив? ..

—Ну що мені робити з вами? Добре, зараз візьму лопату і пару раз заїду по макітрі. Може хоч це вас зупинить.

—Поцілуй мене у дупу!

—Вона у вас смердюча! Ще і червива!- після цих слів мрець зійшов з котушок повністю. Його це так вразило і зачепило, що від злості він покусав своїми зубами ковані квіти на огорожі. Але з першу з’їв солодощі з найближчої могили. Він коштував шоколад разом з обгорткою та землею. І знову ж, таки йому попадалися ті самі черви, що люблять дупу.

—Обісрешся ! – попередив я його і він побіг за мною.

Мені прийшлося накинути ланцюг на ворота, що вели до цвинтаря і заченити їх так, щоб живий мрець там залишився до світанку. Коли розвиднілося, Костянтин лежав дупою вгору, - головою вниз. У нього були опущені штани, а з вузенького отвору у задному проході показувалися тільця черв’яків.

— Отут я тебе і прикопаю ! Я взяв лопату і почав рити землю оглядаючись по сторонах. Крім густого туману і тиші, не було нічого.