Квадратна Актриса
Сонячне затемнення крізь забиті ставні вікон просочувалося скупою цівкою і ще більше завдавали болі дівчині. Антоніна перевела подих, коли мотузка яка тримала її руки дещо ослабла. Плюгавий покидьок помітив своє недоопрацювання —підійшов та затягнув вузол ще сильніше ніж було до цього.
—Ну чого ти дивишся як баран на наї? Або перерізай їй шию, або відпускай на волю! – квапила Миколу мама, — даси змогу втекти – ми пропали!..
— Я так швидко не можу ! – не погоджувався мутант – переросток ще більше дратуючи Олену Дмитрівну. Товстонога ходяча тушка харкнула йому під ноги і вихопила у нього молоток! — Усе сама -усе сама..! - роздратовано бурмотіла вона під носа, а потім нанесла різкий удар - земля під її ногами стала червоною.
—Мамо, я хотів з нею ще погратися? - засмутився Микола, розглядаючи цицьки ще теплої Антоніни. Це були по-істині гарні пружні форми, а ще щілина цнотливо-зваблива між її ніг — у нього аж встав прутень!
— А що ти будеш жерти? Що мені сьогодні готовить на вечерю? Ти знаєш вартість фаршу в найближчому магазині, чи ціну на телятину? Яку ти до речі не їсти ! – крізь щілину у передніх зубах струмінь слини вирвався на волю.
—Можна я ще з нею побуду пару хвилин сам на сам? - поцікавився пасинок, не приховуючи своєї одержимості від того тіла, що було перед ним. Хоч хлопцеві і було далеко за сорок, але він мав розумові здібності дванадцятирічної дитини, яка боїться зробити щось не так і вибісити неню.
— Я не буду їсти те, що трахув ти! Тобі ясно?! -запитала Олена Дмитрівна і деревяний іграшковий кінь, що стояв на горищі показав її з пітьми - велечезного хера! Навіть вона жінка пенсійногоь віку - поважна вчителька інколи перевертала коня і сідала на нього зверху! І тоді її було так добре, як ніколи раніже з жодним чоловіком.
— Я тільки помацаю! - просив Микола. Ніби він знову маленький і забіг до магазину і каже: “ Мамо, —я хочу цукерку!”. І жінка йому дозволила не то що цукерку , а цілий шоколадний батончик !
— Добре, тільки не кінчай на неї. Бо мені потім буде гидко її мити!
Микола своїм відсталим поглядом заглянув у вічі Антоніни та звільнив зі своєї матні —наконечник Амурової стріли; на яку насадив її пізніше. Навіть дерев’яний кінь ритмічно рухався поглядаючи на пару. У його дерев’яній голові теж були спогади; там він катав пишнотілу Венеру з вагіною, яку важко забути.
— Ти скоро? - постукавла у стіну кулаком Олена Дмитрівна, нагострюючи ніж на кухні, але відповіді так і не почула! Мутант-переросток збочувався як міг, поки Амурна стріла –стояла! Жінка витягнула з комори пакетики для відходів та пласмасові контейнери . У цей час Микола ще “вовтузив” тіло Антоніни намотуючи її коси собі на руку!
— А де пилка для потрібнення кісток? - поцікавився Віктор Михайлович, підготовляючи ванну кімнату до розчленування. Усю кафельну пілогу він накрив клейонкую.
— А хер його зна...,може у шухлядці для столових приборів? Подивись! - відповіла жінка і продовжила готувати овочеве рагу для пальчиків. Вона чистила цибулю у брудному халаті і згадувала того коня, який стояв на горищі. Віктор Михайлович, не мав змоги задовільнити свою дружину,—але вона давно знайшла вихід з цієї непростої ситуації. Мертвий прутень - це непрацюючий орган для випускання лише сечі.
— Забирайте її! - перебив тишу пасинок, спускаючись з горища.
— Зцідив з яєць? - розсміявся Віктор Михайлович. Черговий співмешканць Олени Дмитрівни, не вирізнявся чемністю та добротою. Він не розумів цього хлопця, ще більше він не розумів себе! Чоловік мав наркотичну залежніст - деградант, у всіх своїх проявах!..
—Можеш також спробувати! Розрідиш трішки гнилу сперму! - не обмежуючи себе у словах відповів недоумкуватий мутант. І Віктору Михайловичу нічого не залишалося зробити, —як просто замовкнути, щоб не стати черговим делікатесом для цих виродків. У певній мірі він був причетним до всіх злочинів які відбувалися протягом року.
—Солоні пальчики!- радісно вигукнула Олена Дмитрівна виходячи з кухні. У білій тарілці як вона поставила перед сином були пальчики Антоніни, які плавали у юшці брудно-коричневого кольору! —Приємного! - побажала Олена Дмитрівна і заходилася сьорбати неприємну на колір рідину! ..
—Можна мені добавки? – попросив Микола і протягнув пусту тарілку!
—Авжеж!-відповіла мама.
