Скажена Мізері
— Нам довго їхати? — запитала дівчинка років дев'яти. Повз недорогу машину проносився краєвид – поля, озера і річка. Недалеко з'явилось велелюдне містечко.
— Трохи — почулась відповідь.
Все, чого дівчинка бажала — побачити нову домівку, хоча переїзд дався тяжко.
---
Поки матір працювала за комп'ютером, її донька перебирала молочну кашу ложкою.
— Поїж, Лі – неуважно промовила старша.
— Я не розумію, навіщо було сюди їхати.
Це одразу звернуло увагу мами на дівчинку. Погляд посуворішав.
— Ми обговорювали. Немає перспектив у минулій оселі. Тут же я виросла. Є багато можливостей
Лі лише гмикнула. Не хотіла перед виїздом до школи провокувати мати на крик – їй і так нелегко.
«Надіюсь, я знайду подруг» - подумала дівчинка.
---
— Добридень! – промовила вчителька.
Весь четвертий клас прокричав відповідь.
— Лі приїхала нещодавно і наразі в нашій школі. Ви порозумієтесь! Зараз сядь на місце — викладачка підбадьорливо кивнула Лі.
Було вільним тільки одне, куди новенька й сіла.
— Я Емі. — шепнула однокласниця.
— Розпочинаємо урок! — крикнула вчителька.
---
Наступного тижня дівчатка разом виходили зі школи.
— Хочеш погуляти? — запитала Емі.
Подумавши, подруга відповіла:
— Не проти!
Вона не думала, що мати почне переживати, якщо вона прийде пізніше.
---
Вони йшли декілька годин, під час прогулянки дівчата бігали, грали, розмовляли… Лі розповідала про життя до переїзду, Емі – про батька.
— Я втомилась – врешті сказала Лі, зрозумівши, що вони вже далеко від дому і сутеніє.
Її подруга запропонувала:
— Може підемо до мене? Недалечко. Тато завезе тебе додому.
— Можна — усміхнулась співрозмовниця.
— Ура! Таточко зрадіє!
---
Дівчата підійшли до невеликого будинку. Коли Емі постукала, двері відчинив досить високий, сильний чоловік. Симпатичний, середньостатистичний вигляд.
— Радий бачити! — усміхнувся батько Емі.
— І ми тебе! — сказала донька й обійняла його.
З вулиці вони ввійшли до коридору. Було досить гарно, чисто, хоча сильно пахло лавандою.
— Ходімо! — з ентузіазмом вигукнула подруга. — я впевнена, тобі сподобається!
Лі хотіла нагадати, що їй час додому, проте подруга схопила її за руку й потягла за собою.
Вони зайшли до кухні і контраст цієї кімнати й коридору кидався в очі. Було брудно. Посуд виставлений горами з нагромадженою їжею, яка подекуди покрилась цвіллю. Підлога в плямах рипіла, прогиналась. Стояв жахливий запах, хоча невідомо було, звідки він.
— Я… повинна йти додому. — розгублено промовила гостя.
— Ти ще не бачила моєї кімнати! — Емі потягнула однокласницю далі.
Ввійшовши до кімнати, стало зрозуміло, звідки запах. Затхлий, неприємний. У ньому змішались піт, несвіжа їжа та сеча. Стіни були розмальовані. В кімнаті майже нічого не було. Лише матрац й стілець. На підлозі валялись ляльки фей.
— Я повинна йти додому. — повторила Лі.
— Зажди! Тобі подобається кімната? — Очі Емі були повні надії. — Тато казав, що він старався робити спальню.
— Так! — збрехала подруга і хотіла вийти, як до кімнати зайшов батько співрозмовниці.
— Як ви? — запитав. Він закрив двері ключем і сів на матрац.
— Відкрийте двері — на очі Лі навертались сльози від жахливого запаху.
— Зачекай! — промовив батько, а потім звернувся до дочки. — Твоя подруга готова стати феєю?
— Так! Вона говорила, що любить фей!
— Яка ти молодчинка, що привела її! Займи гостю чимось, добре? Я поки дещо підготую. — він усміхнувся.
Чоловік закрив дівчат у кімнаті, а щоками Лі котились сльози.
— Я хочу до мами… Відпустіть…
—Не плач… — промовила вона врешті. — Всі плакали, коли ставали феями. Але тато казав, що потім їм добре. Вони стали феями, уявляєш? — її очі заблищали. — Справжніми. І ти такою станеш, будеш щаслива. Таточко каже, що і я колись стану феєю. Тато каже, в нього місія. Він завозить дітей до чарівного порталу і вони стають справжніми феями! А йому платять гроші. Ти рада, що станеш феєю?
---
Годину у кімнаті була одна картина – Емі розповідала про фей, Лі ридала. Вона благала відпустити її. До мами. Подруга не зважала. Була окрилена ідеєю. Ніби фея.
Врешті прийшов батько. Забрав заплакану дівчину у кузов вантажівки, поїхав, кинувши: «Скоро повернусь. Будь хорошою дівчинкою!»
---
Коли він повернувся, привіз багато грошей, і шоколадку!
Пізніше дівчинка написала у щоденнику: «Чудесний день. Таточко казав, що зможу стати феєю коли приведу п'ятдесят інших. Залишилось всього вісім! Напевно, ми переїдемо до іншого міста, як завжди, коли я приводжу додому подругу. Але я скоро стану феєю! Ура!!!»
Потім гралась ляльками, наспівуючи улюблену просту пісеньку:
— Всі стануть феями… Я стану феєю… Ти станеш феєю…
