Тебе підвезти?

“Sun is shining. The weather is sweet. Make you want to move...” — трасою, в напрямку Ужгорода, їхав старенький автодім, розмальований різноколірними квітами та веселками, а на капоті великими літерами простягалося: “Любов замість війни!” За кермом сидів чоловік віком до 35 років, з довгим волоссям, що не бачило шампуню вже кілька місяців, в широких помаранчевих штанях, привезених з Індії. Він додав гучності магнітолі, дістав з бардачка навпроти пасажирського сидіння портсигар, взяв до зубів самокрутку й затягнувся, як то кажуть серед молоді, косяком.

В дні перед Івана Купала, дорогою на Закарпаття, завжди можна зустріти таких самих подорожніх, що прямували автостопом на місце збору всіх хіпі — Шипіт. Для активної, готової до нових пригод молоді, їхати автобусом та іншими перевіреними засобами - нудна дурня. “Емоції й задоволення треба отримувати вже тоді, коли ти просто верстуєш дорогу!” На щастя для них, на святкування їхав і Свят, який в запасі мав стільки трави й інших цікавинок, що можна було б накурити ціле місто по два рази. Проминувши двадцять хвилин, така людина нарешті зустрілася. Під’їхавши ближче стало зрозуміло, що це дівчина років 20-22, із септумом, дредами та величезним сорока літровим плецаком. Типовий хіпі.

— Хей-хей-хееей! — Свят з’їхав з дороги та ввімкнув аварійку.

— До водоспаду прямуємо, так? Падай до мене, я теж лечу, — він зняв окуляри в знак привітання й відкрив двері машини босою побитою ногою, на нігтях якої оселився грибок.

— Ой, слухай, як я рада, що ти зупинився, — дівчина сіла в машину, тяжко зітхнувши, й всадила рюкзак поміж ніг, — ти б знав скільки я тут простояла. Не знаю, може люди думають, що ми всі поголовно наркомани неадекватні. Фіг їх знає, — й почала жадібно пити воду, яку тим часом запропонував їй чоловік.

Свят й Христина, так звали дівчину, їхали вже годину й встигли розговоритися. Здебільшого балакала Христя, яка за темпераментом була схожа на холерика. Дуже емоційна, бурхлива, з гострим язиком й завжди зі своєю думкою, яка змінювалася іншою.

— Квітонько, не хочеш зупинитися перепочити? — раптово чоловік обірвав черговий потік думок вголос.

— Що? Нафіга? Нам тут годину залишилося ще їхати. Дожимай, — вона посунула плечима й запитливо підняла ліву брову.

— Я вже десять годин чимчикую без зупинок. Як мінімум треба відлити й трохи пройтись, — хіпі змінив передачу й з’їхав на узбіччя.

За обрієм виднілися гори, сонечко ледь сідало, легкий вітерець через вікно лоскотав шкіру.

— В мене є трава. Будеш? — раптово, перед тим як відкрити двері, Свят запитав.

Дівчина погодилася, задоволено отримала свій подарунок й за якусь мить пішла в забуття. Від емоційно збудженої Христі не залишилося й сліду. А от внутрішня тварина Свята прокинулася й повела дівчину до лісу, тримаючи у своїй торбі через плече, сокиру.

Вони вже 20 хвилин блукали, відходячи все далі, поки Святу не потрапила місцевість, що зветься “зеленка”. Швидким рухом він дістав сокиру й вдарив між очей, бо дівчина раптово повернулася. Христя не встигла закричати, в ту саму мить чоловік засунув до рота ганчір’я, яке виявилося його використаними, брудними трусами. Дівчина не втрачала свідомість й майже не відчувала болю, через ефект марихуани. Святу це подобалося настільки, що “щось” в штанях прокинулося. Та він не хотів, аби дівчина бачила його, боявся. Тож спочатку зашив їй рота, аби точно не видала а ні звуку, а потім по 3 рази встромив ніж в очі. Він гвалтував її поки дівчина не втратила свідомість, доживаючи останні хвилини життя.

Христина була сиротою, Свят про це дізнався, коли вони ще їхали. Була залежною, друзів не мала, а на Шипіт їхала вперше. Думка про вбивство проминула в його голові, але чоловік не відганяв її. Це буде тринадцяте ідеальне вбивство. Його ніхто не запідозрить. Він завжди їздить, його немає десь довше за 24 години. До того ж він Свят, син священника. Яке до біса вбивство?

Минула доба після вчинення злочину. Чоловік поспіхом дивився на годинник і шукав когось підібрати, аби не було нудно.

— Привіт, бачу ти збираєшся. В мене фургон, шукаю компанію.

— З радістю, але подруги немає, Христя не відповідає.

— То може все ж тебе підвезти й допомогти? — плани чоловіка змінилися.