Кривавий Геловін

У день Геловіна тринадцятирічний Марко біг до виходу з будинку і настільки замріявся про сьогоднішнє святкування, що навіть не помітив свою згорблену сиву бабусю на його шляху. Вона досить різко і неочікувано схопила руку хлопця і зазирнула йому в очі. Вперше за життя Марко побачив її такою стурбованою. 

«Пообіцяй, що ти повернешся додому до того як сяде сонце і ні ногою не ступиш на територію цвинтаря», — серйозно прохрипіла жінка і моторошним однотонним голосом мовила: «Сонячне затемнення! Місяць повний! Двері відкрились — нечисть на волі! Асфальтована дорога прихисток створить, лише якщо пісок її не причепурить.». Поки вона говорила наче декларувала завчений вірш, її очі побіліли. Хлопець мимоволі мугикнув і за мить опинився в пустому коридорі школи, в якій відбувалось святкування. 

Збентежений Марко покрутив головою, намагаючись згадати і зрозуміти, що відбулось, однак марно. Раптово згори донеслось вищання наляканих людей і за кілька хвиль все урвалось. Натомість заблимало світло. Ошелешення замінила тривога. Смертельну тишу розітнуло моторошне «кап», а затим Маркові на обличчя впала краплина чогось липкого і теплого. Поглянувши на стелю, хлопець побачив кров. 

Марко побіг до виходу, однак за дверима щось клацало і шипіло. Спиною хлопця пробіглись мурахи, і він кинувся углиб коридору, не оглядаючись. Але, як би швидко він не біг, хлопець кожну мить відчував чийсь крижаний подих аж поки раптово його пʼяти не пронизав пекельний біль: щось впилось у них і змусило хлопця впасти на підлогу. Воно повільно наближалось із шелестом. Бажання жити перемогло паралізуючий страх: хлопець різко кинувся у сторону величезного білого чудовиська і, скориставшись моментом неочікуваності, протиснувся між стіною і непорушним величезним створінням з червоними очима. Марко намагався бігти як можна швидше, але гострий пронизливий біль у пʼятах розходився всім тілом.

Вибігши зі школи, він опинився на роздоріжжі. Його серце шалено калатало, а з вух здавалось ось-ось піде кров. Хлопець невпевнено звернув ліворуч і зробив кілька кроків сповнених болем в напрямку будинків, борючись із дивним бажанням піти іншим шляхом. Раптом Маркові здалось, що його спиною проповзло щось студене. Його душа завмерла — і хлопець мимоволі, звернувши на іншу дорогу, кинувся до чагарників. Він не спинявся і повз між кущами аж поки не опинився на піщаній доріжці кладовища. Оглянувши все, Марко полетів до найбільшого надгробного каменю, перестрибуючи десятки могили. Його серце гатило в груди так, що здавалось ось-ось вискочить. У роті пересохло і хлопець хрипів, важко дихаючи. Лише у сховку він зміг перевести подих і жадібно вхопив повітря. Його руки тряслись, а у голові шуміло. Однак хлопець прислухався. Тиша… Висунув голову — нікого, лише сірі могили серед одиноких тополь і берез. 

Коли очі Марка сягнули фіолетово-рожево-блакитного неба, щоб подякувати Богові за порятунок, хлопець пригадав застереження бабусі. Вмить тіло паралізувало і наче струм пройшовся крізь нього, змусивши затремтіти кожну клітинку. 

Інстинктивно підірвавшись, Марко кинувся до асфальтованої дороги, спостерігаючи за сонцем, яке швидше ніж завжди опускалась за обрій, забираючи з собою світло і перетворюючи небо на темно-синє полотно. 

До дороги залишалось кілька кроків, коли світ раптово захопила пітьма. Хлопець зупинився і заплющив очі, очікуючи, що зараз щось трапиться. Однак пройшло кілька секунд і нічого не відбулось. Марко розплющив очі і озирнувся — нікого… Тиша… Аж раптом донеслось шипіння. Обернувшись він побачив створіння зі школи. Тільки зараз у тьмяно-білому світлі ліхтаря це щось мало на собі білу заляпану багряними краплинами ковдру. Вмить ця істота кинулась за хлопцем з гарчанням, а Марко вибіг на дорогу. Опинившись у безпечному місці хлопець почув оглушлеве вищання змішане з завиванням. Він обернувся і побачив, що тканина висить на гострому кінці ліхтаря, а перед ним зависла у повітрі голова з чорною шкірою і з довгим чорним волоссям, яке звивалось наче щупальці, на кінцях яких були гострі довгі кігті, і спліталось воєдино з хребтом, який тягнувся підлогою. З очної западини, де не було очей, скрапували кровʼяні сльози, а рот був весь в червоно-багряних патьоках. Від побаченого хлопець завмер на місці. Чудовисько повільно повзло до нього на своїх кігтях піщаним слідом, який залишив Марко. Хлопець кинувся тікати, але було занадто пізно — з ревом голова накинулась на нього і, відкривши пащеку, розчавила його череп гострішими за голки зубами. А за ним, наче повітряна кулька, лопнуло черево і як сухарики захрустіли кінцівки.