Те, що їх єднає

Невелике портове містечко, що в ньому все життя було зав’язане на риболовах і моряках, останні дуже рідко відпливали в інші, крупніші міста, тож тутешні були дещо відлюдькуваті й жили відсторонено від зовнішнього світу. Місцеві не мали потреби в грошах, їм просто-напросто не було, куди їх витрачати, і загальний рівень достатку був значно нижче середнього в порівнянні із цивілізованим світом. Це дуже сильно впливало на вигляд людей, їхніх помешкань і міста загалом. Носили тут переважно старе лахміття, що формувало такий образ: льняна сорочка, потерні штані, резинові чоботи й не надто теплий елемент верхнього одягу. Усі будинки похилені вітром і розтерзані часом, латані-перелатані гнилі діри в снітан, якесь незрозуміле ганчір’я на вікнах. Глиняна дорога, брудні вози, старі кораблі й човни. Загальний колір міста — сірий. Тут майже все таким було: і небо з дірками-пробоїнами, поробленими сонячними променями в ті не часті дні, коли воно виходило з-за темних хмар, з яких щодня падав дощ; і міста колір, очевидно, був такий, і навіть море, що всюди — синє, було брудного чорно-сірого відтінку. Місто було, ніби змучене влсаним існуванням, воно, немовби прагнуло бути поглиненим солоними водами, на берегу, яких було зведене.

Народ, що тут жив, був доволі специфічним, хтось скаже, навіть дивним. Немає підтверджень тому, що вони відстають у розвитку від решти планети, та розумові здібності в них точно були не найвищі. Вони вміли тільки: ловити рибу, ходити в море й напиваться в пабах, яких було тут надміру на порівняно малу чисельність місцевого населення. Один до одного вони ставилися не дуже. Постійні сварки й суперечки, що виникали на рівному місці. Бувало, нап’ються і лізуть махати кулаками — зчиняється бійка, що потім не можна їх роз’єднати. Однак все ж було те, що всіх їх єднало, те, що вони робили за власної волі, та не можливо виявити на 100 відсотків чи не було стороннього впливу на їхню свідомість. Їх об’єднував культ поклоніння древній істоті, що спить десь у глибинах Тихого океану й чекає.

Культ регулярно (чотири рази, за кожної зміни пори року) проводив ритуали, що за віруваннями цього народу — допоможуть пробудити істоту. Криваві, а саме такими вони були, церемонії проводили в невеликій печері, що вміщує всіх жителів міста і розташовувався на його околицях. Усе відбувалось у три етапи: І Молитва, ІІ Жертвоприношення, ІІІ Єднання.

Перший етап викликав найменше питань у порівнянні з рештою ритуалу. Упродовж визначеного часу обрана завчасно людина зачитувала молитву, решта повторювали її слова й похитувавсь у такт монотонним словам, стоячи колінами на сирому, холодному камені печери. Завершувалася молитва — закінчувався етап.

Другий етап був саме тим, через що ритуал називали кривавим. Обиралася дитина (хлопчик чи дівчинка — не важливо) віком від 13 до 15 років. Колись цю роль відігравали дорослі люди, та чисельність населення зменшилась: народжували все рідше, а смертність стала вищою (здебільшого через перебіг етапу «Єднання») і люди ледь доживали до цього віку, уже не кажучи про старший. Ця дитина ставала жертвою, що приносили на знак щирої віри й цілковитої прихильності до їхнього божества. Вона піднімалася на невисокий виступ, вздовж її тіла робили довгі, глибокі надрізи, і поки жертва стікала кров’ю, зачитувалася ще одна молитва. Під гіпнотичне бубоніння обрана дитина помирала — що знаменувало початок останнього етапу.

Третій етап тривав найдовше. Назва «Єднання» пояснюється процесом колективної оргії, участь, у якій приймали абсолютно всі, незалежно від статі, віку, родинних зв’язків та навіть живий ти чи вже ні. Цей етап був єдиним з усього ритуалу, під час,якого не зачитували молитву. Усе відбувалося під властиві такому процесу звуки і вигуки. Закінчувався він у момент визнання колективної утоми, тому чітко встановленої тривалості ніде не зазначено.

Через те, що нові люди не прибували в це місце пожити, навіть на якийсь час, уже не кажучи про те, щоб залишитися назавжди; а також за браком якихось моральних, етичних чи банально людських обмежить третього етапу, процес кровозмішення і запліднення батьками доньок, синами матерів, братами сестер і вагітність надто молодих дівчат, зрештою, призвело до виродження людей у цьому поселенні. За їх відсутності, місто остаточно розсипалося на дрібки й, не залишивши після себе жодної згадки, воно зникло під товщею води.

Уривок з книги «Життя і вірування безслідно зникнувших поселень»

Автор: Таємничий Л.К.