Не реви!

Зламана рука, струс мозку, фіолетово-сині сліди рук на шиї, розкусані до крові губи. Він бив її, приговорюючи з окремим раюванням, розтягуючи голосні, аби подовше насолодитися, що вона заслуговує на те, аби битися тут, на підлозі, в конвульсіях. Невелика кімната, в якій вже близько року ніхто не прибирав, смерділа від запаху непраної білизни, з кухні йшов чад консерв. “Ти така сама, як твоя мати, акторка. Боляче тобі, так? Тобі не боляче, не реви!” — посмішка в одну мить щезла, очі нервово бігали, розглядаючи тіло, в пошуках “живого” місця, руки тремтіли. Його шалено-хтивий погляд зупинився на яскраво нафарбованих нігтях дівчини. Чолов’яга підняв її на ноги, прибираючи черговий раз піт з лоба. Невисоку, з коротким, кучерявим й рудим волоссям дівчину паралізувало. Біль пройшовся кожною клітиною тіла, ледь не кожна кістка була зламана. З зелених очей пішли пекучі сльози, ще трохи й дівчина б відкусила собі язика, аби не закричати. Але вона не змогла. “Ах, ти тварюко!” — тіло знову впало на підлогу, на цей раз удар головою не був таким відчутним. В голові загриміло, в очах з’явилися білі плями, немов густий туман, які створювали відчуття віньєтки в реальному житті. “Я скільки разів казав не фарбувати нігті?” — у дверях вона побачила обриси чорної шкіряної куртки, на якій вже як в годину засохла дівоча кров, майже лису голову та молоток в лівій руці. “Я ж обіцяв, говорив й попереджав, — він повільно підходив, ступаючи з особливою обережністю на праву ногу, — що повідбиваю тобі пальці, якщо ще раз побачу щось подібне. Ви ніколи не слухаєте. Така, як і мати”, — чоловік відкрив рота дівчині та плюнув, немов змій отрутою й вдарив з усією міццю по пальцях. Раз, і ще раз, і ще раз. Як і обіцяв.

Минуло понад добу з того моменту як монстр залишив дівчину й пішов на кухню готувати голубів, бо грошей ледь вистачало навіть на лікування виразки, яка вже протягом семи місяців гноїлися. Одного разу він вирішив перев’язати ногу та познайомився з новими друзями, хробаками, які анітрохи його не здивували. Навпаки, він сприйняв це з великою цікавістю та ентузіазмом й провів експеримент. Приготувавши “м’ясо” до гарніру й отримавши вигуки: “Ох, нарешті заживемо, тато знайшов роботу”, — від дружини й доньки, під кінець трапези, чоловік зізнався, що це були хробаки з його гнійної ноги. Не складно здогадатися, що було далі. Жертви специфічної забави виімітували на стіл. Зі скатертини стікала зелено-жовта блювотина із їдким запахом, і через 10 хвилин в знак покарання, вони з’їдали, злизували те, що “випустили у світ”, й знову ригали поки блювота не перетворилася на жовч та кров від десятків ударів ногою в живіт.

За вікном стояла суцільна тьма. Родина жила в неблагополучному мікрорайоні, на вулицях якого не було жодного ліхтаря. Електрика була за межею дійсності, дівчина могла тільки мріяти про це. П’ять років тому їм відімкнули постачання через несплату рахунків, тато отримав травми несумісні з працею на фабриці. Керівництво через страх взяти на себе відповідальність й небажання компенсувати кругленьку сумму, просто викинуло його із зарплатнею в 616,66 грн. В той момент руда зрозуміла, що у світі немає нікого крім неї, дорослі — великі діти, а фабрики й капіталізм — ні що інше, як великий монстр-ненажера, який харчується свідомістю людей. “Тільки я можу собі допомогти”, — щоразу гучніше й гучніше до дівчини зверталася підсвідомість. 10 хвилин вона намагалася повернути голову, аби подивитися на вже як 2 місяці мертве тіло матері, що не витримала сексу, в якому замість полового органу, був іржавий ніж, знайдений на смітнику біля лісу. Докладаючи максимум зусиль, аби не заволати від болю, дівчина змогла встати навколішки. За кілька годин кропітливої роботи, залишаючи за собою сліди крові, дівчина зібрала ковдри й ганчір’я, які змогла знайти в будинку. Простягнувши їх з кухні, в якій спав монстр, до виходу, намагаючись не розбудити його, вона дістала з кишені сірники, які накопичувала місяцями, аби читати. Останні 30 хвилин дівча витратила на закупорення вікон й дверей, аби мати хоча б хвилю на втечу. Один за одним сірник падав на клапті. Коли їх вже не залишилося, руда покульгала, притримуючи зламану шию. Крик. Роздерлевий крик людини, яка подивилася вперше в очі смерті. Хиткий будинок жахів горів.

— Не реви. Чуєш? Не реви.