Смєлєє! Баби ето любят.

– Давай, Колюня. Пора взрослєть.

Підполковник Дєніс Міхаличь Сорокін підбадьорююче підштовхнув сина до відчинених дверей слабоосвітленої кімнати допиту у Мелітопольському райвідділі поліцї. В кутку зіщулившись сиділа світловолоса дівчинка років чотирнадцяти. Гарненька. Спершу вибір російського військового впав на значно старшу. Але коли та почала голосити і «пускати соплі», це дитя зголосилося йти добровільно. Тепер вона стояла біля стіни, на якій темніли недомиті плями крові допитуваних і перелякано кліпала блакитними очиськами. Колюня невпевнено зробив півкрок усередину і ніяково поглянув на батька. Той підморгнув.

– Ну, иди. Будь смелее. Бабы это любят!

– А если она, это... сопротивляться будет?

– Да вьеби єй. – розвів руками батько. – Ну же, не сцы! За дверью вот Умар охраняет. Єсли чё – свистнешь.

Двері замкнулися.

– Откуда малая? – запитав Дєніс Міхаличь в густобрового дагестанця Умара.

– Сказала, что с Николаева. – відповів той з характерним акцентом.

– Как попала к нам?

– Наши на выезде разхерачили бус. Когда подошли – увидели, что вот эта помогала вылезать выжившим.

– Как зовут?

– Анжела.

– Родители?

– Говорит, погибли.

– Документы есть?

– Нэт.

Підполковник задоволено кивнув головою. Людина без папірця фактично не існує, отже з нею можна робити що завгодно.

– Если чего пойдёт не так – придержи её. А меня не беспокоить.

– Есть.

Сам він замкнувся в наступній кімнаті через стіну, де за напівпрозорим, звуконепроникним склом, залишаючись «невидимим» міг бачити усе, що відбувається у кімнаті допиту, аби особисто впевнитися, що пацан дійсно перетворився на мужчину. Кращого подарунку синові на повноліття годі було й вигадати. Можливо, цей епізод, коли він запхав свій «стручок» у дівчину і нарешті втратив цноту колись буде найяскравішим спогадом з усієї цієї чортової спецоперації.

Він всівся за стіл. За, склом його первісток підійшов до Анжели, несміливо намагаючись стягнути з неї одяг. Мала загнаним звірком ще більше забилася в кут.

Дихання підполковника прискорилося. Він облизнув пересохлі губи і розстібнув штани. На столі лежала заздалегідь принесена новенька пачка вологих серветок та тюбик крему SLOW SEX для мастурбації.

Тим часом, Колюня набравшись сміливості грубо штовхнув дівчинку на підлогу і навалився на неї, розвернувшись спиною до скла. По інший бік за синовим «подвигом» пильно спостерігав батько. Рука військового пожадливо гладила ерегованого прутня. Відчуття насолоди поволі наповнювало тіло. З дружиною, що лишилася у Волгограді він такого задоволення не відчував уже давно.

З-за спини підполковник не бачив маніпуляцій Колі, але по різким посмикуванням його ліктів можна було здогадатися, що він зараз намагається порвати її нижню білизну. Дівчинка відчайдушно відбивалася ногами. Хлопець розмахнувся і з силою вдарив…

Лампа в кімнаті допиту змигнула, наче від різкого перепаду напруги.

– Давай, пацан! Смелее! – бурмотів військовик – Баби ето любят.

Залишки білих трусиків полетіли вбік. Дєніс Міхаличь відчув, що оргазм наближається. Ніздрі розширилися. Від збудження навіть здалося, наче кімнату допиту наповнило блакитне мерехтливе сяйво.

Аж ось, в момент, коли чоловік уже не здатен був стриматись, Колюня завмер. Далі все відбулося на протязі однієї секунди: оргазмуючий підполковник застогнав в екстазі і в ту ж саму мить голова хлопця відділилася від тулуба та полетіла просто в бік військового. Міхаличь бурхливо еякулював одночасно з дзенькотом битого скла. Голова, на котрій навіки застиг розгублений вираз обличчя Колі, гучно гепнулася перед ним на стіл. Дрібні скалки вп’ялися підполковнику в щоки і в яйця. Насолода змішалася з болем, а вивергнуте сім’я з кровю, що лилася з синової голови. Міхаличь нажахано закричав.

Пролунали постріли.

Умар, котрий вбіг почувши шум, стріляв з пістолета по постаті, огорнутій легким блакитним сяйвом. Постать не зважала на кулі. Вона блискавично стрибнула вперед, змахнувши чотирма химерними утвореннями, схожими на крила і збила охоронця з ніг, вгризшись зубами в обличчя. Нелюдські крики і хрускіт плоті, що відділялася від кісток наповнили кімнату.

Підполковник зі спущеними штанами сидів у кріслі наглухо зцементований безоднею жаху, що розверзлася у нього на очах. Коли створіння, що іще тридцять секунд тому було мініатюрною дівчинкою опинилося поруч, він, не зміг поворухнути й пальцем.

– Не убивай – тваринним вересском заволав чоловік. – Умоляю, не убивай!

Анжела нахилилася над ним. Під розсіченою губою виднілись гострі ікла. Хиже, замурзане кров’ю обличчя не відображало жодної емоції. Міхаличь зазирнув у холодний, блакитний блиск очей і зрозумів, що зараз помре.

ЇЇ кігтисті пальці невблаганно зімкнулись на шиї військового. Вона нахилилася до його вуха і прошепотіла:

– Будь смєлєє. Баби ето любят.