Голос

Павлік вдивляється в білий аркуш. Так роблять письменники, щоб подолати страх та нарешті почати несміливо виклацувати свої думки на клавіатурі.

Але не Павлік. Він годинами сидить нерухомо, навіть очима не кліпне. І нічого не напише, поки не почує Голос, який надиктовує йому текст. Він ніколи не цікавився звідки цей Голос: з його підсвідомості, з потойбіччя, з небес чи це прояв шизофренії. Та й то неважливо. Для людини, що за останній рік видала два романи-бестселери, вже не має значення, що сприяє таким здобуткам.

Свої твори Павлік видає під псевдонімом Девід Сікс. Навіть його сусіди не знають чим він заробляє на життя. Журналісти якось намагалися з’ясувати, хто цей Девід, романи якого захопили топи підліткової літератури. Та в них нічого не вийшло. У Видавництві жодної інформації не дають. В соцмережах письменник не з’являється. Ніхто не знає хто він і звідки.

Також незрозуміло яким дивом перший роман невідомого автора потрапив на очі видавця.

Якби дізналися, це стало б сенсацією.

Коли перший роман під диктовку Голосу був готовий, на пошту Павліка прийшов лист від Видавництва, яке шукало нових авторів. Треба було просто надіслати анотацію, що він і зробив. Видавці здивувалися майстерності автора-початківця. А коли роман видали та він почав продаватися краще за «Гаррі Поттера», то у них взагалі був шок. За півроку вийшла ще одна книга, що підтвердила народження нової зірки в жанрі young adult. З Павліком швидко підписали контракт на третю частину, але щось пішло не так.

Вже три місяці Павлік зранку до ночі сидить перед екраном ноутбуку і чекає на Голос. Та він чомусь мовчить. Жалюгідні спроби написати щось самому провалились. Накачування алкоголем, наркотики, секс не допомогли. Час спливає, Голос мовчить, Павлік у відчаї.

Сьогодні річниця. Рік тому загинула його близька подруга Поліна. Павло знайшов її тіло у ванній. Здається вона сушила волосся, а клятий фен впав у воду… Нещасний випадок.

Лінча – так називав її лише він. Нічого серйозного в них не було. Жили вдвох, іноді спали разом. Про якесь кохання чи пристрасть не йшлося.

Хоча…

До Лінчі в нього ніколи не було дівчини. Жодної. Дівчата зазвичай ігнорували його. Веснянкуватий, з невиразними рисами обличчя, мовчазний він мало кого приваблював. Лінча, щоправда теж не була красунею, але їм було про що поговорити. Досить швидко Павлік оселився в будинку нової подруги, мама якої весь час була на заробітках.

Лінча мріяла стати режисеркою горрорів. Павлік зізнався, що хоче написати крутий роман і навіть працює над цим.

Одна мрія точно здійснилась. Роман Павліка, який зробив його популярним автором, як не дивно був про кохання. Трохи зради, подекуди містика, дрібка філософських роздумів про життя і смерть. Критики хвалили автора за майстерно прописані діалоги та неординарних персонажів. Ось тільки проблема з третьою частиною. Голос більше не з’являється.

Без нього Павлік – невдаха, якого підібрала колись Лінча. Лише їй він і був потрібен. Може б у них щось і вийшло, якби не Голос.

Він наче сказився і почав говорити лише про неї. Що їй тут не місце, на неї чекає велике майбутнє. Але не в цьому світі, де вона замкнена. Лінчу треба випустити на волю. Він не хотів в це вірити та Голос наполягав.

Він нашіптував йому про неї вдень і вночі, а одного разу сказав, що зробити аби допомогти Лінчі звільнитися та які слова казати слідчим, коли вони розпитуватимуть про її смерть…

Він майже не думав про неї, коли здійснилась його мрія. Згадав лише сьогодні в річницю, навіть заплакав: «Лінча. Мені так прикро. Я не хотів… Розумієш, я не міг інакше...». Лінча тоді дуже здивувалась. Лінча думала, що це жарт.

Голос знову з’явився. Це сталося в кав’ярні. Несподівано для себе він познайомився з дівчиною та пригостив її кавою. В неї руде волосся і сірі очі. Вона не любить хоррори, але їй подобаються книги Девіда Сікса.

«Сумував за мною? Тобі привіт від Лінчі. В неї все ОК, а на тебе чекають великі справи. Але спочатку допишемо твій роман. Слухай уважно…» - прошепотів Голос.