Агонія

Був до біса спекотний день. Від сонця, що наче в’їдалося своїм промінням під шкірку, не було де сховатись і, через це, детектив Шрейдер вже п’ятдесят разів прокляв злощасну дату вісімнадцятого липня. Сьогодні його чекала звичайна рутинна справа у бідному районі, із убивством, крадіжками і бла-бла-бла. Детектива Шрейдера, а точніше Майкла, уже давно не цікавили одноманітні справи жителів районів гетто. Але робота, будь вона проклята, зобов’язувала його терпіти цю тягомотину день за днем.

Він їхав із тим самим придуркуватим новим помічником із відстовбурченими вухами, кривою перегородкою носа й єдиними завченими словами: «Так, детектив Шрейдер!». Це дратувало Майкла. Але, як справжній джентльмен, він із металевою витримкою замовчував у собі ці відчуття. Їхнім місцем прибуття виявилася невеличка хатинка на краю міста, де всі сусіди сліпі, глухі і, може, навіть німі. Допитатися чогось було просто неможливо.

За попередніми даними, на певній вулиці, у певному домі було скоєно вбивство. «- Нічого незвичайного», - зразу подумав детектив Шрейдер. Але виявилось зовсім інакше.

Прибувши на місце злочину, Майкл відразу відправив свого помічника на передок, аби той набирався хоч якогось досвіду, та і ковтнути свіжого повітря і глибокої тиші було дуже корисно для нервової системи чоловіка. Шрейдер задумливо обійшов околиці й, несподівано, натрапив на маленького хлопчика років дев’яти. Його вигляд вразив детектива. Хлопчик, рижий-рижий, як вечірнє сонце, був настільки брудним, що із його обличчя можна було вирізнити лише два зеленуватих ока. Одяг не був схожий на одяг взагалі, а скоріш на порвані частини мішка з-під картоплі чи ще чогось. Хлопчик мовчазно наказав Майклу йти за ним. Обминувши декілька домів, дитина привела Шрейдера до хати, що була схожа на покинуту будівлю. Навкруги літали мухи, дзеленчали комахи, рилися черв’яки та сірі миші. А ще, бігав огидний білий кіт із відрізаним вухом і шерстю, що вже стала яскраво жовтою від бруду. У колишній впадині для ока у кота роїлись опариші. Детектив Майкл Шрейдер здригнувся із жаху вперше.

Хлопчик тихенько прочинив двері власного будинку. Детектива здивувала така обережність, зважаючи на стан будівлі. Він ледве потягнувся до хлопчика, як той відсахнувся і прошепотів: «Тихіше, не розбудіть маму!». Майкл замовк. Відбиток жаху відобразився на його обличчі і Шрейдеру здавалось, що смерть уже доторкнулась своєю крижаною рукою до його плеча. У будинку стояв бридкий сморід. Важко було розрізнити де кухня, де вітальня, де взагалі яка кімната. Тим часом, хлопчик хотів іти далі, і впевнено смикав за рукав остовпілого детектива. Майкл піддався і покрокував усередину. Те, що він побачив і відчув, ще надовго закарбувалося у свідомості.

На пружинному ліжку, що було застелене старезним вицвілим покривалом, де роїлися клопи і блохи, лежало тіло жінки. Кімната смерділа, а засмальцьовані стіни віддавали потом, сирістю і затхлістю. Це смердів труп. Майкл бачив, що рижий хлопчик тицяє пальцем на тіло, але його психіка блокувала звукові сигнали декілька хвилин. Шрейдер почав розуміти. Біля ліжка на комоді у банці лежало котяче око.

- Дядю, допоможіть нам, дайте поїсти! Мама голодна, вона не їла вже три тижні! Я хотів принести їй нашого кота, але він утік і я зміг виколупати тільки око. Мама не захотіла… мені довелося запхати їй у рота мишу, але вона так погано жує…

Дійсно, Шрейдер помітив ще одну деталь, мишачий хвіст, що тирчав із розкритого рота. Тим часом хлопчик продовжував:

- Слухайте, дядю, мені сумно… у мене болить животик і… і я думаю, що це через мого цуцика Джека. Я… я з’їв його вчора увечері, він скавучав, але… але мама сказала так треба. Мама завжди казала, що так треба. Дядю, ви допоможете нам?

Майкла Шрейдера, найкращого детектива округу, трясло, як незрілого підлітка. Це сон? Це життя? Що це є? Що є трагедія людської долі: труп матері, що вмерла місяць тому і зараз розкладається, чи син, що їсть тварин і каже, що так сказала мама. Погляд Майкла прикипів до трупа, але дзвінкий крик хлопчика змусив його відірватись і з жахом поглянути на нього ще раз.

- Дядю, мені не хочеться почати їсти маму. Я люблю її, я хочу, щоб ми були разом. Допоможіть, дістаньте їжі. Я не хочу їсти маму. Не хочу її їсти!

Хлопчик прилинув до трупа жінки, притулившись щічкою до відмерлих решток. Шрейдер вибіг геть.