Гра

- Брате, тобі зараз смс прийде, номер скажеш? - Не відходячи від комп‘ютера гукнув Сергій, коли його старший брат проходив повз кімнату. Той зупинився, витягнув смартфон і на автоматі продиктував декілька цифр.

- А що то буде? - Вирішив спитати старший хлопець.

- Та реєстрація, гра, кажуть, прикольна... - Поквапився Сергій закрити форму, щоб брат не побачив позначку “18+”. Але той вже пройшов.

Сергій нашвидку зачинив двері в кімнату. Перше враження було незадовільним, Сергію гра здалася аматорською. Проте сюжет мав розгортатися на території його міста, що викликало подив. І поки Сергій налаштовував свого персонажа, додаючи йому максимум власних рис, голос у навушники оголошував завдання — знищити якомога більше мутантів.

Хлопець обрав як локацію свій район. Тепер сонні п‘ятиповерхівки та знайомі вулиці зустрічали його. По сюжету він мав знайти зброю самостійно, та єдине що знайшлося — це велика палка із вбитими в неї цвяхами.

“Не зброя, а лайно!” - Подумав він, коли побачив першого ворога. Той виглядав справжнім опудалом, однак він з ним легко розправився.

Цікавим був ефект присутності. Попри всі недоліки, гра створювала особливу атмосферу. Сергій не помітив як весь навколишній світ розчинився у сюжеті. Наступні вороги були не такі вже страшні. Особливо приємно трощити їхні голови. З вологим звуком цвяхи розпорювали слизьку шкіру, прориваючи щоки й виколюючи очі, залишаючи рвані рани на понівечених тілах. Кров, можливо трохи яскравіша від людської, розбризкувалася навкруги. Можна було бити до тих пір, поки тіла мутантів не перетворювались на скривавлене місиво. Складно зупинитися.

“Велике скупчення мутантів за п‘ятсот метрів. Скористайтеся мапою в нижній частині екрана.” - Помічник промовив йому у вуха.

Сергій направився у потрібному напрямку. Його трусило від збудження, з яким він чекав на наступну порцію ворогів. Жодна гра не давала таких відчуттів, аж серце шалено застрибало.

“Це ж торговий центр в нашому кварталі!” - Впізнав він.

Хлопець відмітив, що окремі об‘єкти стали майже реалістичними, а може то він звик до стилю графіки...

Біля торгового центру снували мутанти. Вони почали тікати, щойно побачили його.

- Йдіть до татка! - Вигукнув Сергій, та кинувся наздоганяти свою здобич. В запалі розправи, заляпався їхньою бридкою кров‘ю весь. Навіть на особистий екран персонажа ляпнуло. З палки стікала густа юшка, на цвяхах застрягли шматки ворожої шкіри. Сергію здалося, що він відчуває кривавий запах та присмак, але відмахнувся від цього, бо вже переступив поріг.

Далі він їх не рахував. Незграбні мутанти намагалися сховатися, лише декілька чинили опір, але кожен вбитий додавав йому життів та азарту.

“Новий рекорд!”

Сергій знайшов на пожежному щиті важкий лом, тепер вистачало одного удару, щоб знести пів голови мутанту. Бігти з ним було важкувато, але воно того вартувало. З хрустом трощилися кістки потвор, вилітали криві зуби, ввалювалися носи. У вухах дзвеніло від хрусту та криків. Нарешті всі позначки на мапі згасли. Натомість декілька загорілося далі, не дуже далеко. Ступаючи по рештках ворогів, які на відміну від інших ігор не зникали, залишалися на підлозі, хлопець направився далі.

Ця частина локації була ще деталізованіше:

- Оце так реалістичність!

Він впізнав власний будинок. Азарт тільки зріс. Під‘їзд вкритий написами, які зробив він разом з другом, третій поверх, навіть двері знайомі.

Мапа вказувала, що за дверима ховається три мутанти.

- Погань яка, в моїй квартирі заховалися!

Він ривком смикнув двері. Перший мутант вибіг на звук. Сергій зривів та з усього розмаху опустив на лупату голову важкий лом. Череп мутанта, наче кавун луснув від страшного удару, очі витріщилися, а потім все обличчя ворога залило кров‘ю. Він рухнув на підлогу, де ще кілька разів смикнувся. Наступний мутант з криком намагався сховатися під столом у вітальні, тому прийшлося кілька разів прикластися до столу, а потім по спині потворі, що вискочила звідти в напрямку дверей. Третій мутант наче спав, тому зараз метушився від побаченого й почутого. Його навіть бити не прийшлося, він впав сам, і позначка на мапі згасла.

Щось дивне блимало в закритій кімнаті попереду. Воно горіло зеленим. Сергій рушив туди, відчинив двері...

В ту саму мить зображення на екрані стало повністю чорним та з‘явився напис: “Game over!”

Сергій як прокинувся й побачив через відкриті двері криваві сліди, що обірвалися на порозі, а поряд з дверима товстий залізний лом.