Потерчатко

Присвята: До дня матері

Проклинала вона той день, коли народила того виродка. Мале паршиве щуреня, що заважало їй жити. Бо ж як вона з хати виходила, кожна жива душа в їхньому селі, дарувала їй кривий погляд. Вона ж байстрюка народила! Найдужче у світі вона хотіла позбутися тієї дитини.

-А ну стій! Дурне дівчисько, ти що з дитиною хочеш зробити?!, - в лісовій тиші разюче пролунав материн голос.

Мотря навіть не обернулася на неньчин крик та з отрутою кинула:

-Та хоч Морані віддам, вам яке діло!

Дівчина зірвалася на біг, вона вже не зважала на крики матері позаду та гілки, що нещадно били по тілу. Раптом, ноги її провалились, вона покотилася по засніженому схилу, впустивши дитину. Її тіло тяжко впало у яр, вона захрипіла, перевернулася на спину і відкрила очі. Над нею стояла велетенська тінь. Істота мала людське тіло та вовчу морду. Єдине око уважно розглядало свою нову здобич. Потвора схопила дівчину за руку і потягнула. Вона намагалася пручатися та було марно. По яру пролунав крик, ще живої Мотрі, коли зуби песиголовця впились їй в бік з насолодою розриваючи людську плоть.

***

Сутеніло. Поміж стовбурів дерев промайнув ледь помітний вогник. Жінка перелякано обернулася, перехрестившись та промовила:

-Пресвята Троїце, помилуй мене..., - не встигла вона договорити, як щось холодне торкнулося її зап’ястя. Шкірою пробігли сироти. Холодна, крихітна долоня стиснула пальці жінки. Від крижаного дотику жінка здригнулася та міцно стиснула хрест під сорочкою. На неї дивилися мертві дитячі очі, в одній з рук, дитина тримала свічку, що відблискувала в сутінках. Дитина посміхнулася, стиснувши її пальці ще більше. Жінка застигла, зачаровано вдивляюсь в скляні очі.

- Скажи мені, як мене звати? – прошепотіла дитина з посміхом. Жінка мовчала, заклякнувши від жаху, що кігтями вп’явся в її тіло.

- Підемо… Піди зі мною, будеш мені матір’ю…

Потерча потягнуло жінку за долоню, а та йшла за ним немов би сонна, поки її ноги не почали грузнути в болоті. Туман з її розуму почав розсіюватися, але було запізно, по груди вона зав’язла в болоті. Жінка почала махати руками, намагаючись вхопитися хоча б за щось, але це було марно. Болото затягувало її все глибше. Вона гірко плакала, кричала, молилася Господу, аж раптом почула сміх, що долинав з гілки високого дерева. Там сиділа дитина, жорстоко усміхаючись вона промовила:

-Ма-ту-сю, хто я?

Жінка здригнулася, та крізь сльози з хрипом промила:

-Іванн т.. таа Ма… маріяя, - вона почала захлинатися, по болоту почав розноситися регіт потерчати, - Ххре.. щу…, - договорити вона не встигла, болото затягнуло її так, як затягувало сотні інших грішних душ до неї. Коли, її голова зникла в болоті, з мертвих очей потерчати полилися гіркі сльози.

- Неню, - жалібно простогнала дитина, - як мене звати?

Вогник на свічці погас. Болото затягнула темрява.

***

Потерча вушком притулилося до грудей давно вже холодної жінки в надії почути стукіт серця.

Тиша…

- Досі спиш, матусю? Нічого страшного. Хочеш колискову? – потерча, гладило долонею шию матері тулячись все ближче до залишків її тіла. Солодким та тихим голосом, дитина, почала наспівувати колискову, аби його любій матері не снилися жахи. Для нього вона була найгарнішою у світі, хай і не мала ніг та рук та лишень пів голови. Її зуби були вирвані, як і язик, а шию населяли численні трупні черви. Але у його нені було найголовніше – серденько.

- Матусю, мені потрібно ім’я, - жалібно промовило дитя, - інакше нечисть мене забере.

Вона не відповіла. Ніколи не відповість.

-Матінко, я заберу твоє серце…,- з жалем в голосі сказало потерча, - пробач, але мені потрібно піти. Я хочу, щоб ми завжди були разом…

Дитячі долоні встромилися в тіло, неакуратно, розриваючи плоть. Діставшись до змарнілого серця, потерча витягло його з грудей і підвелося. Міцно притиснувши серце до грудей дитя почало йти. Йому вже сім і він ніколи не буде вільним. З перехресної стежини дитина йшла все далі в хащі - до болота. Продираючись крізь кущі та високу траву, воно стискало в руках свій скарб. Нарешті маленькі ніжки сягнули болота, ступаючи все глибше, поки болото саме не почало затягувати дитину на дно. Зі скляних очей в останнє скотилася самотня сльоза.