Пророцтво з Книги Гниття

Колись ти прокинешся у іншому місці.

Там не буде нікого, з тих кого ти знаєш, але всі навколо знатимуть тебе.

Небо там буде схоже на покриту струпами рану з якої зрізали шмат шкіри і присипали пилом. У ньому також будуть копирсатися бліді личинки, а замість дощу на землю буде лити кров. На місці сонця там буде пульсуюча діра, з якої сочитиметься жовтий гній. Повітря там буде пахнути гниллю і дощем, а земля буде кровити чорною рідиною коли по ній ступаєш.

Навкруги тебе буде місто. Будинки в цьому місті будуть високі, похилі, на половину зруйновані або поглинуті землею. Вони будуть побудовані із чорного металу і скріплені кишками та жилами. Вулиці в цьому місті будуть постійно мінятись, тож ти будеш довго блукати ними натикаючись на місцевих жителів, що сміятимуться тобі в спину. На вулицях будуть стояти криві ліхтарі із свічками, які будуть світити мерехтливою в’язкою темрявою.

У людей в тому місті будуть потворні рани замість очей, а на їх білих обличчях будуть чорні усмішки. Вони будуть об’їдати власні губи жовтими кривими зубами і плювати кров’ю коли ти проходитимеш повз. Вони будуть одягнені у шати із шкір своїх дітей, а їх тонкі шиї будуть прикрашати намиста з вирваних нігтів. Одні стоятимуть на площах і проповідуватимуть із Книг Гниття, а інші танцюватимуть і співатимуть під звуки цих проповідей. Їхні процесії будуть блукатимуть вулицями із розіп’ятими мучениками замість урочистих стягів.

Вони говоритимуть невідомою тобі мовою, схожою на скрегіт піску на зубах, але ти розумітимеш що вони тобі говорять. Вони будуть називати тебе “Подорожнім” і будуть вказувати тобі своїми кривими, поламаними пальцями в бік гори.

Ця гора, що підпирає небо, стирчатиме посеред міста. Її голі схили блищатимуть обсидіаном змазаним чорним слизом, а вся поверхня буде вкрита написами які постійно змінюватимуться якщо намагатись їх прочитати. Ці написи оповідатимуть історії про кінець цього світу і всіх інших світів і смерть кожного з тих хто жив, живе і буде жити. Кожний напис буде пророчим.

Ти рушиш у бік гори вузькими вулицями, йдучи по коліно в чорній крові оминаючи бліді тіла, що пропливатимуть повз. Йтимеш значно довше, ніж мав би. Можливо впродовж багатьох років, коли ти прийдеш, то будеш уже інший ти.

Потім ти почнеш сходження. Піднятись на вершину можна буде тільки вузькими сходами вирізаними в обсидіані. Ти бачитимеш на сходах сліди, що залишили сотні тисяч ніг, які ступали тут за десятки тисяч років до тебе. Сліди твоїх же ніг, але з минулих разів коли ти був Подорожнім і коли підіймався на Гору.

Ти йтимеш тими сходами, а місто навколо гори буде занепадати і старіти з кожною сходинкою. Будівлі будуть остаточно завалюватись, їх поглинатиме земля, а землю буде заливати чорний слиз. Коли ти дійдеш до половини, місто вже потоне остаточно. Навкруги, навколо гори, скільки сягатиме око, буде дзеркальне чорне море. Діра на місці сонця затягуватиметься поростаючи твердими струпами, що падатимуть у море не здіймаючи бриж і не пускаючи кілець по поверхні.

Коли ти дійдеш до вершини, небо буде таке ж чорне і однорідне як і земля і вони будуть безкінечно відображати одне одного у своїх поверхнях.

На вершині гори, тебе чекатиме кам’яне ложе з балдахіном із білого шовку. Як запрошення до нової подорожі.

А зараз засинай, колись ти прокинешся у іншому місці.