Творча криза

Вона напружено дивилась на курсор, що блимав, і ніяк не могла прокинутись. Нав’язливе відчуття, наче щось забула, не давало зосередитись на роботі. Написала речення, і повільно, буква за буквою стерла його. Надпила холодного терпкого чаю. Знервовано схопилася за голову, пальці застрягли у сплутаному волоссі. На стіл впав осколок чогось твердого, схожого на фарфор, але тьмянішого. Якась думка залоскотала і знову сховалась в глибину. 

Достатньо бездумно витріщатись на монітор. Вона зробить перерву, піде з чоловіком на обідню прогулянку. Він вже кілька разів ображено натякав, що письменництву перепадає більше уваги ніж йому. Але спершу кава.

Кухня здивувала надто яскравим запахом чистоти. Вона не пам'ятала, коли востаннє всі речі стояли точно на своїх місцях. Якби не осколки улюбленої чашки в кутку біля холодильника, вона б зраділа. В пам'яті майнув момент, коли горня дзвінко вгатилось об стіну, а далі шум, ніби телевізор від'єднали від антени. Довго витріщалась на ті уламки, але скалка знайдена у волоссі відрізнялась.

Вона ретельно прогребла власні патла пальцями й натрапила на осередок болю на потилиці — справжнісіньке кодло із засохлої крові й волосся. Схоже, кава почекає. Теплий душ, має хоча б тіло привести до ладу, бо її вже почало трусити від розгубленості.

Ванна теж пахла чистотою, але їй не було діла до того, вона не могла знайти жодного рушника. Вперлась руками в рукомийник і довго дивилась у власне бліде обличчя. За червоними прожилками в очах не ховались відповіді. Знову майнув якийсь здогад, але голова розболілась і змусила закинути в рот пігулку ібупрофену.

Обійдеться без рушника. Кинула поруч білий халат з емблемою готелю. Він так і лежав акуратно складений з часів медового місяця. Теплі спогади викликали мимовільну усмішку на змордованому обличчі. Вона відсунула шторку з неякісною картинкою заходу сонця і завмерла.

Все навалилось одразу, мало не збивши її з ніг. Вона відчула липку кров між пальців і вагу молотка. Відчула як важко, а потім аж надто легко вгризається молоток у голову коханої людини. Як бризки незрозумілої суміші шмагають її обличчя. Вона кинулась до умивальника, але не добігла і виблювала на підлогу. Сльози, соплі й жовч змішалися на її руках. А вона і далі згадувала, як він кволо опирався, не вірячи в її наміри. Як перелякано задкував, коли вона пожбурила стільцем. Як він вдарив нею об стіну, в надії, що вона отямиться. Як намагався закритися у ванні, а вона вже знайшла молоток і одним ударом зігнула обручку і кілька пальців на його руці. Як він завив і назвав її "скаженою сукою", але вона почула "бездарною писакою". 

Вона сиділа на підлозі й задихалась, поки її добрий, красивий чоловік, розкладався у ванні, накритий закривавленими рушниками.

Припинила схлипувати, побачивши стосик листків запханий під тумбу. Витягла і здивовано переглянула рядки написані власним почерком, заляпані бурою речовиною, але читабельні. Вона не пам'ятала, коли написала. Але ж написала — творча криза минула!

Вона наважилась повернутись до нього, спробувала вирівняти його щелепу на місце і поправити чуб, щоб побачити знайомі риси. Все даремно. Якби ж він не кинув тією чашкою. Вона тоді всього лиш роздумувала, як описати справжній біль, тому не чула про що він запитав. Тепер вона знала, відчувала, як усвідомлення просвердлює отвори в її голові. Як руйнується дбайливо вибудуваний світ.

Засунула шторку на місце і пішла до комп'ютера набирати текст. Хай нічого вже не змінити, вона ще може подати твір на конкурс.

Молоток лежав поруч. І коли вона натиснула "відправити на модерацію", то вгатила тим же молотком із залишками чоловіка собі в лоба. Рука сіпнулась. Дурна була ідея, майнуло крізь всепоглинальний біль. Вона роздробила собі перенісся. В кімнаті було чутно лиш клацання мишки і дивний свист, що виходив із кожним її подихом. Вона раз за разом оновляла сторінку, очікуючи повідомлення "прийнято на конкурс".