Кухня

Неприємний гул змусив його прийти до тями. Яскраве світло пекло очі, зображення пливло. Відчуття, що з голови дістали мозок і напхали вати. Лише через якийсь час він зрозумів, що знаходиться на кухні. Тільки це не рідна придорожня забігайлівка, а щось набагато, набагато більше.

«Де я?..»

Нюх нарешті запрацював і юнак зморщився від огиди. Останній раз він відчував такий сморід, коли виносив сміття в кінці зміни та знайшов у баку мертвого бомжа. В пам’яті моментально сплила ця брудна перекошена рожа. Найгірше виглядали очі, вже наполовину з’їдені личинками мух. Хлопець тряхнув головою і хотів поплескати себе по щоках. Цей жест його заспокоював, допомагав повернутися до реальності. Але він не зміг. Руки були зав’язані за спиною.

«Якого біса?»

Юнак оглянув себе. Його кинуло в холодний піт. Він сидів, оголений, ретельно вибритий і зв’язаний, на одному з тих столиків на колесах, на яких у дорогих готелях розвозять по номерах вишукані сніданки. Ноги, надійно зафіксовані ременями від основи до щиколоток, звисали з краю. Руки були прив’язані до широкого стрижня за спиною.

«Якого біса?!» – хотів він викрикнути. Але і це не вийшло.

Він на секунду завмер, шокований. Відрив рот, намагаючись просто вимовити звук «А». Не вдалось. Спробував ще раз. Знов невдача. Відкрив рота ширше. Не допомогло. Намагався крикнути. Не зміг. Він нахилився вперед, напружив усе тіло, намагався волати на всьому витягу.

«Не виходить…»

Серце шалено б’ється у грудях. На очах виступають сльози.

«Не виходить!»

Жодного звуку, лише важко дихає, ганяючи повітря з легень і назад. Запаморочилось в голові.

«Чому не виходить?!»

Паніка бурхливим потоком розливалась по венах, охоплюючи все тіло. Хлопець смикався у всі боки, намагаючись вирватись. Але сил, дарованих адреналіном, вистачало тільки на стирання шкіри об ремені навколо кінцівок.

«Розв’яжіть мене!»

Він хотів кричати, але не міг, як би сильно не напружував глотку. Лише беззвучно бризкав слиною та гримів столиком на колесах, який через йорзання юнака потроху рухався вперед, подалі від стіни.

– ААААА!..

Раптовий жіночий крик змусив хлопця здригнутись та зупинитись. Він повернув голову і побачив двох – дівчину і чудовисько в кухарській формі. Її великий живіт прозоро натякав на вагітність. А вся ситуація – на те, що це останній день вагітності. Вона лежала на кухонній тумбі, так само без одягу, руки підняті вгору і прикріплені до стіни, ноги широко розставлені, теж закріплені ременями. На підлогу стікали біологічні речовини. Щось прозоре, трохи жовтого, трохи коричневого…трохи червоного. Останнього незабаром стане набагато, набагато більше. Перед дівчиною, схилившись до піхви, стояв пацюк, віддалено схожий на людину. Перше, на що звертаєш увагу – його величезні жовто-помаранчеві зуби.

– Бляха, та розтулися вже.

Лапи в закривавлених гумових рукавицях безцеремонно розтягували плоть. Кухар не жалів сил.

– НІ! БЛАГАЮ!

Вона кричала не своїм голосом. Але чорні пацючі очі не видавали жодного занепокоєння. Лише роздратування.

– ААААА!!!

В унісон із матір’ю закричав новонароджений малюк. Дівчина замовкла. Чудовисько витягло пуповину з бездиханного тіла, швидким, чи не рефлекторним рухом перерізало м’ясну нитку. Пройшовши повз зв’язаного юнака, до плити, кухар кинув дитину в каструлю з окропом, накривши жахливе варево кришкою. Пара крапель киплячої води впала на обличчя хлопця. Юнак скривився і зажмурився.

« Це якийсь кошмар. Кошмарний сон…»

Хлопець нарешті почав помічати, що відбувається навколо. Купа монстрів у біло-кривавих фартухах тягає людські частини тіла. Рубить, варить пхає в пічки чи смажить на сковорідках. Немало і відносно цілих людей. Хтось, ще ненадовго живий, стогне, плаче, хтось голосно кричить від болю.

– Ти знущаєшся?! – поряд почувся писклявий і дуже розлючений жіночий голос.

Юнак повернувся на звук. Незнайомка з фіолетовою шкірою, вся в чорному вбранні і сірому фартуху. Вона зверталась до кухаря.

– Дивись, що ти зробив! У нього опік на обличчі!

– Та хто на те обличчя дивитиметься, – невдоволено фиркнув пацюк, нарізаючи овочі. – На шви на шиї ж не дивляться. Ти взагалі мала його вже забрати. Бачиш, до тями прийшов. Давай, вези це до залу.

Офіціантка відтягнула столик від стіни і вже збиралась іти, як раптом почала панічно озиратись по сторонах.

– Де його зв’язки?! Де голосові зв’язки?!

Пацюк роздратовано кинув ножа.

– Курва, якщо не заткнешся, я твої вирву! Роззуй баньки, от чашка стоїть!

Чудовисько гучно кинуло горнятко з кривавою субстанцією на столик. Офіціантка, під гучне лаяння кухаря, повезла готове замовлення голодним клієнтам…