Турбаза

Маленькій Насті одразу не сподобалася ця турбаза.

Відпочинковий комплекс зустрів родину похмурістю скрипучих іржавих воріт з облупленою фарбою. На вицвілій від сонця, майже білій вивісці красувався потворний рак, що тримав у клешні кухоль пива.

На пристойний відпочинок цього літа не вистачило грошей: на заводі татові урізали зарплату. У будиночку на березі річки, який орендували батьки, смерділо минулорічним підгорілим жиром та ще якоюсь гидотою. Скрипучі односпальні ліжка з обдертими матрацами, кілька тумбочок — от і всі зручності. На кухні стояв старий холодильник, забита непотребом шафка й стіл зі здоровенною каструлею на ньому. Настя глянула на неї з острахом і подумала, що там з легкістю вмістилася б дворічна дитина, а сам будиночок підійшов би якійсь відьмі.

— На турбазі, куди ви їдете, вожаті колись вбили школярку, а потім порубали її, зварили й згодували всьому табору! — зловісно шепотів їй сусідський хлопчисько перед поїздкою. Вона не вірила тим страшилкам, але дитяча уява все одно яскраво малювала в голові моторошні картинки, а руки інстинктивно стискали улюблену іграшку — плюшевого собачку.

За годину Настя їла шашлик на березі річки. Батько пообіцяв, що завтра сім’я спробує ще й рибку і варених раків. Та дівчинка його не слухала, а тонула в роздумах. А чи зрозуміла б вона, що їсть людське м’ясо? Яке воно на смак? Як шашлик? Від цих думок псувався апетит, судомило живіт.

Ніч настала швидко. Батьки вклали доньку в ліжко, а самі продовжили відпочинок біля річки. Звук течії, що долинав із відкритого вікна, заколисував, заспокоював. Але сон до Насті не йшов. Густа темрява в кімнаті, здавалося, тягнула до неї свої щупальця, норовила вхопити за ногу.

Дівчинка покрутилася на ліжку і втупила погляд у вікно. Місяць м’яко освітлював крони дерев. Нічний ліс здавався особливо моторошним. Цікаво, чи водяться там вовки? А перевертні? Чи може щось ще більш лихе? Вона уявила як іграшковий собачка оживе й захистить її, якщо в будиночок залізе якась почвара, і міцно-міцно його обняла.

БЕММ!!! — кришка від каструлі на кухні гучно гепнулася на землю і з дзенькотом покотилася, від чого дівчинка аж підскочила.

Сон здуло як вітром. Настя завмерла, серце забилося переляканою пташкою. Тиша. Удома теж інколи падав посуд, але батьки завжди були поряд. Перемагаючи страх, вона зібралася з думками, тихо встала, тримаючи іграшку в руці, навшпиньки підійшла до кухні й обережно визирнула. Нічого не змінилося. Кришка закотилася десь під стіл, а каструля горою чорніла на столі. Дівчинка полегшено видихнула і швидко застрибнула назад в ліжко.

“Хай пошвидше уже прийде чи то мама, чи то монстр, чи то сон!” — майнула думка.

Та не встигла вона задрімати, як в кухні щось велике глухо впало, наче шматок м’яса вивалився з каструлі на підлогу. Через кілька секунд ще. І ще.

Настя, затамувавши подих, вслухалася. Тихо. А потім — звук такий, наче кістлява рука стукає пальцями по підлозі. Невже хлопчисько не збрехав? Дівчинка притиснулася спиною до стіни, накрилася ковдрою з головою. На шкірі виступив холодний піт.

— Мамо?.. Тату?... — переляканий голос з-під ковдри лунав кволо і тремтів. Батьки її не чули. А може просто покинули напризволяще?

Звук зазвучав ближче. Воно вповзало з кухні до кімнати. Страх сковував, накривав з головою, як хвиля ховає утопленика.

Тук-тук-тук-тук... — кістляві пальці павуками сновигали по підлозі.

У голові вихором закрутилися думки: “Це розчленована прийшла забрати мене до себе! Туди де вічна темрява, де холодно й страшно!”

Вона відчула як відрубана голова дивиться на неї пустими очницями з чорного кутка кімнати.

“Тук-тук-тук…“ пролунало вже ближче. Сльози почали душити горло. От-от рука мерця зірве ковдру і вхопить її за шию. Ніхто не прийде на допомогу, нікому вона не потрібна.

Тук-тук…

Уже зовсім біля ліжка. Вона відчуває запах намулу. Мабуть, останки вбитої закопали десь під берегом. І скоро Настя до неї приєднається. Навічно.

Тук…

Як же страшно помирати! Здається, вона чує, як ворушаться гнилі губи. Шепіт тихий, мов шелест листя.

— Нассссссстяяя…

Пройшло кілька секунд, поки дівчинка усвідомила, що вона кричить, зриваючи горлянку, задихається від сліз. Світ перевернувся догори дриґом.

За вікном почулися голоси — бігли батьки. Тато влетів в кімнату, ввімкнув світло й оторопів: донька билася в ліжку в істериці, а на підлозі, виблискуючи панцирями, повзала дюжина величезних річкових раків.