Камера спостереженя

Мені завжди не щастило на роботу, справа в тім, що я ще не знайшов ту галузь у якій я був би зацікавлений, а тому зі школи я одразу почав шукати роботу. Я був багато ким. І одного дня я знайшов нову вакансію, це була робота консьержем у доволі незвичайному місці. Важко сказати точно, що то була за будівля, простіше сказати чим вона не була. Її використовували у різні часи для різних потреб, це був прибутковий будинок, театр, готель, та клуб працівників якогось заводу, а зараз її численні приміщення винаймали в основному музичні групи. Робота обіцяла бути неважкою, до того ж мене приворожив цей дім своєю історією через те, що вона була так схожа на мою.

Отож я зустрівся з моїм роботодавцем, це був чоловік на ім'я Артем Петрович, досить кремезний чолов'яга з важким поглядом та без однієї руки. Він показав мені всі приміщення, як я і думав, вони були пошарпані часом та пліснявою. Однак, це мене не відлякувало, ба навіть приваблювало. Після невеличкої екскурсії ми попрямували до моєї комірчини, де я маю сидіти десять годин протягом чотирьох днів на тиждень. Це була така собі невеличка прибудова з ДСП, яка прилягала до однієї зі стін біля самого входу, до неї тягнулися різні кабелі зібранні у пучки та обтягнуті джгутами, що здавались мені на переплетіння капілярів та вен. У вході стояв на табуреті ще один чоловік та копирсався у щитку

- А це наш майсер Віктор, він тобі покаже який вмикач за що відповідає. - Повідомив мені Артем Петрович. Віктор, не звертаючи на мене уваги та продовжуючи щось закручувати, простяг мені руку, коли я збирався її потиснути то помітив, що на ній не вистачає великого, та вказівного пальців.

Артем Петрович порекомендував мені розпочати працювати сьогодні

- Краще сьогодні - погодився Віктор, підморгнувши мені. Одного ока в ньго теж не було.

Після короткої інструкції, що де вмикає, які вмикачі краще не чіпати та кого викликати при несправності, Віктор покинув мене. Правдиво кажучи, він на мене справив гнитюче відчуття, він був одягнений у старий одяг, від нього тхнуло гниллю і сам він був майже білого кольору, складалося враження ніби він був оживленою частиною цього будинку. Однак, коли він пішов я відчув себе більш впевнено та оглянув нутро мого робочого місця. Там був старий стіл, диван, на якому можна було спати та комп'ютер з двома моніторами на які виводилося зображення з камер відеоспостереження. Коли я пройшов в глиб, то помітив, що над самим входом висів ще один монітор. Він належав до давніх часів, з лупатим екраном та пожовклим пластмасовим корпусом. Оскільки про нього мені не розповіли, то я вирішив не чіпати його. Але після кількох годин сидіння на місці я вирішив все ж увімкнути його. Я нажав на кнопку увімкнення і одразу роздалося гучне рипіння, що тривало секунди три, від нього я відразу напрягся, картинка довго не з'являлася, але крізь пітьму поставав обрис якоїсь кімнати, яку я до того ще не бачив. Я вдивлявся в зображення намагаючись впізнати обрис предметів у кімнаті. Я зміг розгледіти шафу з книгами, де одна з полиць набрякла від вологи, декілька столів та безліч стільців. Однак я помітив якесь ворушіння у кутку, щось велике, неначе дихало досить повільно та протяжно. Я підвівся з дивану і одразу ж це створіння підняло свою голову, її очі поблискували як маленькі ліхтарики пробиваючи собою темряву, воно встало на дві кінцівки і я побачив роженята. Воно швидко вибіжало з кімнати і зникло. Я був наляканий,все нутро захолонуло і стиснулося, наче я з'їв шматок льоду, вийшовши з комірчини я став у головному коридорі і не знав чи тікати мені чи звати на допомогу, однак рішення прийшло само. Я почув цокотіння, що наближалося, але нікого не бачив, тоді умить погасло світло і я одразу побіг до виходу. Чимдуж я влетів у відкриті двері і відчув пекучу біль у нозі після якої я знепритомнів. Більше я там не працював, а згодом місце укусу почало смердіти і гноїтися, з'явилася гангрена, тож я звернувся у лікарню. Після операції в мене ще довго не йшов з голови Віктор з його відсутніми пальцями та однорукий Артем Петрович.