Я помер?

Просто розплющити очі виявилось важче ніж пробігти марафон.Спогади сильно плутаються та й спогадами їх назвати важко. Обривки чогось, що важко зіставити в цілісну картинку: темно, біль, різке світло, скальпель, кров, крик, немає ноги, бинти, темно, ліхтар в очі, пов’язки, “черв’якам не потрібні ніжки”, крик, темно, гупання дверей, крапельниця, немає руки, адреналін, удари серця у вухах, крик, укол, темно, біле, чорне, червоне, марлі, немає другої, крик, удар, темно, не поворухнутись, тиша, кричу, але не чую, знов темно і от білі стіни й стеля. Підняти голову, щоб роздивитись більше недоснаги. Тіло - чи скоріше те, що від нього залишилось - ломить. У горлі пустеля. Здається це був останній сон. Йому просто більше нічого відрізати. Хоча я так думав і коли він відрізав останню кінцівку. Черв’як? Я гірше. Зараз я дивлюсь в стелю, можливо навіть плачу, я хотів би плакати, але все одно цього не відчуваю. Все що мені залишилось це лежати й дивитись в стелю. Я не можу рухатись, не можу кричати й нічого не чую. Всі ті, кого він вбив до мене не могли навіть уявити собі наскільки їм насправді пощастило. Я бачу його лице знов. Чи мені здається що бачу? Відрізнити реальність від марення зараз майже неможливо. Світ здригнувся. Вікно. Я бачу сонце, це його захід чи схід? Зелена трава, квітуча вишня, бджоли. Цьому світу байдуже на мої страждання, він продовжує жити.Знов його посмішка. Табличка? Напис “це останній раз, коли ти бачив цей світ. Очі черв’ячкам теж не потрібні”. Я намагаюсь якось поворухнутись. Звісно не виходить. Він проносить мене темним коридором. Навколо криваві бинти, брудне ганчір’я. По боках однакові залізні двері. Через вікошко в одній визирає наляканий чоловік. В нього великі карі очі. Майже як в мене, але темніші. Потім кімната з яскравим світлом і світло-блакитною плиткою. Стіл. Чи справді він операційний чи лише виконує таку роль? На ньому кров. Моя? Можливо. Укол. Вже не страшно. Можливо цей раз останній. Знов темно. Я чую свої думки й нічого більш. Нічого не бачу. Нічого не відчуваю. Цей стан тягнеться вічністю. Я помер?