ТРИВОЖНА НІЧ АНЕСТЕЗІОЛОГА

Настя сумлінно працює лікарем-анестезіологом та дотошно дотримується всіх правил. Лікарі дражнять її, називаючи Анастасія-анестезія. Настю дратує халатність колег. Складається враження, наче їм усім начхати на пацієнтів, а дійсно хвилюють лише гроші. Вона ненавидить провали: робота відповідальна і просто нестерпно поповнювати колекцію «власного цвинтарю».

Сьогодні Настю попросили вийти на позапланові операції. «От курка драна. Мало мені добових чергувань, так ще й чужі операції» – подумала вона про свою колегу, яка «раптово захворіла». Настя відкусила голову желейній змійці, від яких має різнобарвний язик, та побігла на роботу.

У відділення привезли тяжкопораненого військового журналіста.

– Швидко в операційну! – направляє хірург.

– Спочатку треба тиск заміряти! – Настя слідкує принципам. Надягає тонометр.

– Не дай їм мене знищити… – тихо шепоче журналіст до Насті.

– Йому не можна вводити анестезію. У нього тиск 220 на 100! – коментує Анастасія.

– Ти шо, оглохла? Його терміново треба оперувати. Вколюй! – агресивно відповідає хірург.

– Виконуй наказ, але думай своєю головою… – продовжує журналіст.

Операція пройшла без ускладнень. Журналіста перевели в палату та надягли кисневу маску. Перед відбоєм Насті потрібно проконтролювати всіх пацієнтів та виконати паперову роботу. Коли Настя потрапила в палату до журналіста, той якраз очухувався від наркозу.

– Кисню бракує… – сиплим голосом ледве мовив він. Настя поміряла сатурацію. 80 одиниць! Почала метушитись. Але швидко знайшла проблему: колба, яка під’єднана до кисневих труб, була криво закручена. «Дурна медсестра» – гучно скаржиться вона. Настя сиділа поруч нього, поки сатурація приходила в норму.

– Дякую тобі. Я бачу твої добрі чесні очі, – заговорив журналіст до Насті.

– Ти в безпеці, я потурбуюсь за тебе, – заспокоює вона.

– Мене хочуть ліквідувати. Не змогли на вулиці, спробують в лікарні. За мною ввечері прийдуть побратими. Не дай мені загинути до того часу…

– Все буде гаразд, – Настя вважає, що журналіст меле нісенітниці після наркозу.

– Агов! Ти тут що, всю ніч сидіти будеш? – в палату зайшов головний лікар відділення. – Ану бігом за паперову роботу!

Настя пішла в ординаторську заповнювати документи. Стан журналіста погіршувався. Його перевели в реанімацію та під’єднали до апарату штучної вентиляції легень. За вікном була ніч. Рядки паперових документів вже пливли перед очима, а слова журналіста не покидали її думок. Вона відчувала провину за його стан.

Настя взула крокси і рушила в реанімацію. Підійшла до журналіста і всередині неї все стиснулось: апарат не фіксував пульсу. Настя не могла зрозуміти, куди зник черговий по реанімації та чому пацієнт без догляду. Вона усвідомлювала, що журналіста вже не врятувати. Після кількох невдалих спроб «завести» сердце дефібрилятором, Настя безсило нахилилась над тілом.

Холодна посиніла рука схопила Настю за лікоть. Лікарка жахнулась та відскочила назад. Пронизливий погляд журналіста свердлив Настю. Її серце ритмічно билось, але дихати вона забувала – її охопив жах. Мрець повільно встав з ліжка та зірвав з себе дроти.

– Я не помру, поки всіх виродків не виріжу.

– Про що ти…?

– Я казав речі, які вони не бажали чути. Маю покарати негідників, що скоїли замах на моє життя.

– Ми щось придумаємо… – Настя заціпеніла.

– Тут і думати не треба. Хутко кажи інформацію про: хірурга, анестезіолога, медсестри, чергового реанімації та головного лікаря відділення! – мрець рухається до Насті.

– Нащо тобі ці люди…?

– Не люди, а падаль, – мрець притиснув лікарку рукою до стіни та продовжив монолог. – Вони давно прогнили зсередини. Моя смерть була проплачена. Саме такі корупціонери на всіх рівнях країни не дають державі квітнути. Саме ці мародери, живодери та Іуди тягнуть нас в болото. Кажи імена та адреси! Чи ти з ними заодно?

У Насті запаморочилась голова, а події стали як в тумані. Ноги підкосились та вона втратила рівновагу. Від падіння уві сні, Настя прокинулась в холодному поту за робочим столом. Декілька хвилин збирала думки до купи та намагалась заспокоїтись. Потім стрімголов побігла в реанімацію. Ніякого журналіста там вже не було.

Вона полізла рукою в кишеню по желейну змійку та відкусила їй голову. А другою рукою в іншому кармані намацала клаптик паперу, дістала його, зачитала: «Не картай себе. Ти гучно розмовляєш уві сні. Поки спала, ми випитали з тебе всю інформацію та забрали побратима».

Від цієї записки у Насті похололо в грудях. Але швидко попустило. «Що ж, тоді поповнимо цвинтар поганцями» – подумала Настя та відкусила голову ще одній желейній зміючці.