Клуксаріанам ХІІІ.VI

Прокляті страхом прадавніх часів, чи чутно вам той поклик, що лунає з позамежжя світів? Він лине крізь еони віків до наших мізків промовляючи до кожного. І тричі забутий буде той, хто не прислухається до нього. А хто відвернеться, забажавши оминути правду, занапастить себе на віки вічні. Бо нема іншого шляху окрім накресленого поміж темних пусток неосяжного простору між зірок. Й ми маємо твердою ходою йти ним. Хтось в майбутнє, а хтось в минуле. Бо час – то лише відносна міра буття. А той хто кличе нас одвічно вищий за це. Він йде не створювати але панувати. То ж будьте пильні і готові до нових часів. Бо істино вам говориться, вогонь спопеляє та дарує прощення. І ви, хто зараз стоїть перед мною, схиліться перед могутністю та величчю його. Приходить час коли повстане з небуття немертвий Бог. Та зверне своє єдине око, сповнене гніву, над всіма нами. І рев його пронесеться над безкраїми пустелями аж до північних країв ночі, що почує його кожна жива та мертва істота. І коли його золоті роги розітнуть небосхил, ви вирвете очі свої та здерете власноруч з себе шкіру, бо осягнете наскільки нікчемним для нього є ваше існування. Бо одна лише ваша присутність в цьому світі – то найбільша скверна й відраза для нього. Не може смертна істота викликати радість в жодному з сердець його. Володарюває ж він над світами загиблими й спустошеними. В них розрада думок та буття. Та гордо прийміть неминуче, бо падіння наше – то велич його. Нема ж бо серед нас відступників і ми смиренні в жаху своєму. Й приймаємо за честь знищення, що не омине домівок наших. І той хто має вуха той почує. А той хто має очі той побачить. А той хто має розум той осягне. Та якщо є між цими чорними колонами ті хто не має вух – хай дивиться та розуміє. А хто очей не має – той слухає мій голос, що несе неминучу істину. Та хто не має розуму, хай дивиться та чує, бо лише цей вихід матиме в останній день свій. Не маючий же ні вух ні очей, та розуму позбавлений – хай вийде наперед. Бо він позначений міткою вищою. І через мітку цю промовлятиме до світу той хто прийде. І його тисяча імен сплетуться в одне. В ім’я накреслене на вівтарі храму Безодні, де шепіт його лунає від народження правічних планет. Ім’я вписане в книгу несказанну та непрочитану, яку оберігають міріади демонів усіх стихій в найглибшій печері. І лише одиницям дозволено було торкнутись її темних сторінок. І всі вони прочитали ймення те, і понесли в своїх думках у світ. Та навчали всіх вченню того. І мене колись так навчили, як я повчаю зараз вас. Вивчити я зміг ім’я і стало воно скрижаллю життя мого. Те ймення знає кожен з нас, та не може осягнути що це воно. Хай вітер донесе його до вас. Хай темні сни вкарбовують його у ваші мізки. Хай сонце, що згасає, останнім своїм промінням випалить його на землі. Бо нема нічого більш величнішого за ймення Ог’кхамодха – того що править простором на свій незбагненний розсуд. Його сотні рук зрівняють гори з землею. А вогонь з велетенської пащі знищить міста та країни. Пазурі його вирвуть душі з мумій ваших прадідів, які сумирно сплять в родинних склепах. Не буде сховку чи прощення. Милість – то чеснота колишніх богів. Слабких та нікчемних. Богів що посміли кинути виклик прийдешньому. Та загинули один за одним мільйони років тому. У них дурні люди даремно прохали справедливості й захисту. Єдина ж справедливість, що чекає на нас – погибель від того хто йде. То ж рушайте по домівкам своїм та чекайте на знак. Слухайте поклик. Бо йде епоха руйнацій. Йде епоха Ог’кхамодха, тричі жахливого і проклятого! Та величного в славі своїй!

Клуксаріанам ХІІІ.VI