Нестерпна радість материнства

Емма працювала в суді. Cтрашенно поспішала, бо просто не могла запізнитись. Психіатри для такого визначили термін, ателофобія. Набагато легше, коли для всього є термін. Залишалось лише кілька кроків, як нізвідки зʼявилась циганка. Стара кряхтіла щось своєю мовою, вставляючи перекручені українські слова. Емма спробувала відмахнутись від неї, і справді ж поспішала, а ще — та її лякала. Але циганка вперто загородила шлях. Намагаючись оминути, випадково штовхнула стару каргу, а та заревла невідомою мовою. Лиш на коротку мить хмари заступили сонце і світ навколо потемнів. Емма вжахнулась і побігла, а циганка гарчала їй услід невідомі прокляття. Знадобились чашка кави і три сигарети, щоб прийти до тями і приступити до роботи. А ще вона таки спізнилась. В суді розглядали справу про вбивство немовляти. Мати одного дня просто втопила свою дитину. Емма зверхньо подивилась на підсудну, нормальні люди не вбивають дітей, а ще вона помітила стару циганку, яка спостерігала з дальнього кута залу.

Після того дня Еммі снились одні жахіття. Їй часто здавалось, що позаду хтось стоїть і дивиться на неї. Кілька разів чула кроки, наче хтось підкрадався, а вдома крім неї нікого. А ще був той сон, де вона помирала при родах, а немовля пило її кров. Емма звернулась за допомогою і дізналась, що вагітна, усе списали на гормони. Що більшим ріс живіт, тим неспокійніше їй було. Одного разу побачила в дзеркалі як навколо неї сяє чорне світло. Поховала всі ікони, які були в домі, їй здавалось, що вони спостерігають за нею. Їй подарували срібний хрестик і він обпік їй руку. Здавалося, що дитина витягує з неї життя. Ніхто її не розумів. Усі знай торочили про радість та щастя, наче змовились, а вона боялась, що помре. Здавалось, всередині неї оселився чужий. Лікар казав треба більше відпочивати і не перейматись. Вона ж не перша, усі народжують. І нарешті вона звільнилась. Коли вперше взяла сина на руки, подумала, яка ж вона дурепа, а він такий чудовий.

Був сонячний день, яскраве світло заливало кімнату. В такі дні життя здається кращим ніж зазвичай. Емма кормила сина і милувалась, коли раптом повіяло холодом. Він скривився і глянув на неї повністю чорними очима, наче їх там зовсім не було. За вікном закричали ворони. Ледь не впустила дитину з жаху. З того дня боялась залишатися з ним наодинці, але ж вони — мати і її немовля — постійно разом. Коли нікого крім них не було вдома, він реготав. Жахливий регіт. Емма спробувала записати, але на записі завжди був лиш шум, наче поламане радіо. “Хіба ж не дивно, в нас і радіо нема?” Ніхто їй не вірив. Кожного разу коли годувала його, голова тріщала від болю, а після того наче всі сили покидали її. Якось в сутінках побачила, що над колискою стоїть темна тінь. Тінь рушила на неї і Емма знепритомніла. Прийшла до тями від жахливого реготу. Вона більше не кормила його і не заходила в його кімнату. Але він був голодний і страшенно кричав.

“Він ж іще маленький”

“Ти мусиш кормити його”

“Це ж твій син”

За вікном періщив дощ, дитина безперестанку кричала. Крик став схожим на гарчання. Емма ховалась на кухні, як раптом на плиті спалахнув вогонь, вона позадкувала і вперлась в стіну. Вікна і двері затрусились, люстра гойдалась, кухонні дверці стукали. Вона могла заприсягнутись, що почула регіт з дитячої. Емма здалась і накормила його, а він просто дивився на неї чорними очима. Після того їй наснився сон, вона стояла над колискою, там було пусто, але вона знала, що не сама в кімнаті, поряд щось говорило до неї низьким голосом. Емма нічого не розуміла, лише запитала де її справжня дитина.

“Її ніколи не було, це завжди був я”

Вона почула хриплий регіт, а тоді прокинулась. Сумнівів бути не могло, це не її дитина, а монстр, який хоче вичавити з неї життя. Емма хотіла втекти, але двері квартири не відчинялись. Вона пригадала жінку, яку судили за вбивство дитини. Жінка казала, що в неї не було вибору, що їй допомагав ангел. Емма почала гаряче молитись.

Коли підготувала ванночку для купання сина, Емма побачила золоте сяйво і почула ангельський спів. Вона занурила сина у воду.