не за планом: милостивий

Що ти знаєш про демонів, хлоп’я?

Що ти знаєш про їхню силу чи сутність?

Що ти, самовпевнене дитя, взагалі знаєш?

Розкажи мені, хлоп’я, на якого дідька тобі здалася потойбічна живність? Я тобі не розкрию секретних таємниць, зате наглядно покажу, що буває, якщо ти зробив здуру…

Призив демона, що пішов не за планом.

Не. За. Планом. До того ж!

Кого ти там кликав? Кого хотів підкорити?

Він навіть не почув, хлоп’я моє.

Але я на твій поклик відгукнувся.

А ще тепер ти весь мій.

За все треба платити, знав? У всього на світі — у будь-якому із — є своя ціна.

Твоя-моя ціна… Кап. Ка-а-ап… Кап, кап. Кап.

Хосок важко зітхає, морщить уві сні ніс і чухає мокру щоку.

Мокру. Щоку.

Опускає брови, починає голосніше сопіти і недбало витирає пальці об наволочку біля голови, трохи крутиться, щоб вмоститися зручніше та уникнути пробудження.

Кап.

Але реальність все-таки просочується в свідомість.

Слух розрізняє щось схоже чи то на шелест, чи то на шурхіт, чи то на… Сміх?

Хосок проводить долонями по обличчю кілька разів, уловлюючи якийсь дивний шум, більше схожий на перешкоди. Тільки от радіо у нього зроду не було… Та й шкіра чомусь у незрозумілій субстанції, трохи в’язкішій, ніж… Слина?

— Нічого собі я спав… Весь вимазався, — дивується він, сідаючи на ліжку.

Шкіру на передпліччях кусає холодок, наче протягом. Хосок від цього мимоволі здригається, розтираючи неприємні мурашки, і тисне пальцями на очі.

Чого тільки йому не відпочивається о… Котра там на годиннику?

Дисплей телефону виявляється занадто яскравим, тому доводиться відвернутися від екрана і сильно примружиться, але час розгледіти вдається — три нуль три.

— Ангельські числа, — бурмотить, відкладаючи гаджет назад на тумбу і завалюючись на ліжко. — Значить, я все роблю правильно, — масивна тінь перед очима чомусь не перестає трошечки рухатись, навіть переливатися, наче субстанція в обмеженому просторі. — Ось тільки… Що саме? Те, що прокинувся о третій ночі і не сплю?

— Дурний хлопчисько, — ледь помітно, але тіло завмирає, хоча очі, не зважаючи на це, комічно розплющуються. — О, та-ак... дивись. Таке краще бачити.

Чорнота рухається помітніше, перетікаючи до середини стелі і починаючи звисати все сильніше у формі величезної краплі. Дихання теж спирає, а серце, здається, взагалі свою дислокацію змінює, перебираючись кудись у скроні, поки це щось спускається по бокам від Хосока двома струменями. Кисень у легені потрапляє зі свистячим писком.

— Нагадай-но мені, що ти читав латиною? — голос стає більш насиченим і нижчим, а форма перетворюється на велике тільце з кількома кінцівками. — Яке ти заклинання використовував для призиву і кого саме не хотів побачити? — Хосок може присягнути, що відчуває, як на руках встають дибки волоски, бо починають проглядатися павукоподібні риси. — Ти не дотримувався інструкцій, нехтував своєю безпекою та навіть життям… У тебе все пішло не за планом і ось він я. У всій своїй красі і могутності, — істота, що говорить, все ще переливається чорним слизом чи чимось схожим, але тепер має повністю стабільний вигляд, тільки на щупальцях подібно до волосків скапує чорна мерзота. — І я візьму своє й те, що належить мені по праву, хлоп’я моє, — Хосок або вирве, або знепритомніє.

Але його організм — зрадник. Не робить зовсім нічого.

А величезний павук тягнеться кількома щупальцями до лиця… І навіть закричати не виходить! Нічого не виходить. Ні пальцем поворухнути, ні здригнутися від холодних дотиків, ні зімкнути повіки… Нічого! Хосок у свідомості, не спить, все відчуває!

Відчуває, як піддається власний рот, дозволяючи проникнути незрозумілій істоті всередину. Відчуває, як нестерпно повільно стікає матерія по горлянці — як розпирає стінки горла, як нудотно тисне на корінь язика, як перекриває доступ повітря…

Відчуває, як ця штука наповнює його зсередини і дивиться-дивиться-дивиться.

З куточків очей стікають крапельки сліз, плутаючись у волоссі і ховаючись у вухах. Чи то від страху, наскрізь пронизаного панікою, чи то від дискомфорту, що межує з болем… Але павук у якийсь момент, коли терпіти стає зовсім не по силам, несподівано нахиляється і торкається хеліцерами чола! Але не намагається зжерти чи додати болю, а… цілує .

Дозволяє заплющити очі, допомагає втекти від реальності… Відправляє у рятівне небуття, насильно відключаючи свідомість. Хосок це відчуває, засинаючи.

А прокидається, так. Як зазвичай. Ба навіть не одразу згадує про свій кошмар.

І все ж... кошмар?