Котик

Зоомагазин. Я не хочу тут бути. Все моє єство відмовляється тут знаходитись, але вибору немає. Або це, або сидіти хрін його знає скільки без сексу. Хочеться плакати. Ні, я не маю нічого проти тварин. Так само як проти геїв, свідків Єгови і страхувальників. Живіть собі з Богом, тільки не чіпайте.

Моя дівчина дуже вже хотіла завести якусь живність, щоб за її рахунок самостверджуватись. (Так, ніби мене бракує.) Я сказав їй, що маю алергію, але мене спалили батьки. Пам'ятаю потім її погляд. Два розлючених спалахи на темному обличчі. Прям як в аніме. Досі мурашки по шкірі.

Тож насильницьким компромісом я був змушений обрати сам, що буде доводити мене до сказу наступних, надіюсь, недовго.

Я зупинився перед входом. Вивіска: "Стражда… "Зоомагазин" різнокольоровими пекельно червоними буквами блистіла на сонці. Нижче: "Ми допоможемо вашим кошма… мріям здійснитись." Найс.

– Чим можу вам допомогти? – люб'язно-зловісно посміхаючись, запитала працівниця.

– Вбийте мене…

– Перепрошую?

– Мені потрібне кошеня.

– Хм… Якщо вас зацікавить, я займаюсь розведенням шотландських висловухих. Якраз є кілька котиків. Глянете?

Власне по ось це от, шо вона сказала, мене й послали.

– Спакуйте.

– Що?

– Дайте одну штуку.

– Емм… Гаразд, дивіться, – Дівчина провела мене до дитячого вольєру, де валялось кілька цих створінь, – Вибирайте. Вони всі здорові і мають сертифікати.

– А вони чимось відрізняються?

– Що?.. Самі дивіться. Цей руденький, цей сірий, цей…

– Маю на увазі функціонал.

– Хаха, дотепно… – працівниця вдала, ніби подумала, що я жартую, – Вони люблять гарненько поспати.

– А є такі, що сплять цілодобово?

– Бачу ви не надто любите тварин.

– Так.

– Чому?

– Вони вміють срати.

Після настільки беззаперечного аргументу дівчина на мить замовкла.

– У вас є діти?

– Легше! В мене ледь інфаркт не стався.

– Зрозуміло… – Сказала вона загадково. – А знаєте що, в мене для вас є чудова пропозиція. Є одне кошеня, змішаної породи. Вам воно прекрасно підійде.

– А ці не підійдуть?

– Ці коштують п'ять тисяч за штуку.

– А те?

– Безкоштовно.

– Беру.

Абсолютно нема про що думати. Моя дівчина дуже хотіла шотландського. Хто ж їй скаже, що воно не чистокровне. Дрібниці. За кілька хвилин продавчиня винесла мені клітку з маленьким чотирилапим комком шерсті.

– Ось, тримайте своє щастя.

– …, – Мене ледь не знудило після цих слів. Колись в дитинстві таке от мені ледь очі не видряпало.

Малий гівнюк прокинувся і підвів на мене свої великі брехливі мімімішні баньки.

– Я з'їм твою печінку. – Раптом сказав він демонічним голосом.

Еммм…. Що???...

– Мені здалось, чи він щойно сказав, що з'їсть мою печінку? – Запитав я продавчиню.

– Хехе, що ви таке кажете… Коти не вміють говорити. – Вона чомусь нервує. Я знову глянув на кошеня.

– Мяу… – Мявкнуло воно підозріло, – Печінку!

– А знаєте, лишіть його собі…

– Бозє яке клаааснеееее… – увірвалась моя дівчина і вирвала зловісну паскуду з рук, – От бач, і нічого тобі не сталось.

– Слухай, може ми інше візьмем?

– Ти тільки глянь яке мімімі. В мене любов з першого погляду.

– Але може ти хоч глянеш?

– П'ять тисяч…

– Добре добре! – Вчасно перебив я продавчиню. – Давай може краще пошукаємо в інтернеті.

Бам!...

Вмить повітря стало крижаним. Дівчина повільно повернула до мене голову. Жесть. Серце аж в п'ятки впало.

– Омає ва моу шіндерю, – вона сказала шось інше, але я почув це. І іскри з очей побачив. Короч, я здався.

Приїхали додому. Весь залишок дня вона бавилась новою іграшкою. А я прибирав гівно. Єдине, що тішить – за свій подвиг мені воздалось в ліжку. Але й тоді я відчував, як ця падлюка сверлить мене очима. Коли ми закінчили, він нахабно забрався до нас на постіль. Шей так мявкнув зловісно.

– Печіночка ням ням.

– Ну нафік… – Я зірвався на ноги, викинув демона з кімнати і підпер ручку стільцем. Триндець, в мене по ходу глюки на нервній почві. Мабуть, дуже важка дитяча травма, про яку я забув. Так, треба спробувати заснути. І кидати нахрін роботу.

Ранок. Кота не видно. Дівчини теж. Чую звук води в душовій. Обережно почалапав на кухню, уважно дивлячись під ноги. Створіння шось тихо клювало зі своєї мисочки. Я інстинктивно схопився за бік. Хух… Здається, все гаразд. В мене точно гарячка. Підійшов ближче. Своїм маленьким ротиком воно гризло невеличкий закривавлений шмат сирого м'яса.

– Любий, покорми котика! – Почулось з ванної.

Той повільно обернувся і облизав губи.

– Так, любий… Покорми котика.