Супровідник

Я мав зметикувати, що вони повернулися з високогір'я так поспішливо й неприродньо екзальтовано не тільки тому, що тутешні здерли сім шкур за місцезнаходження гробниці, а й оскільки її спокій охороняла деяка манлива таємниця. Мені ставилося за обов'язок побачити в цих недужих вогниках, крізь крутійські посмішки моїх охочих до регалій компаньйонів, таких собі людей із патологічним потягом до першовідкриття, що їхню ціль затьмарено якимсь незначним застереженням. Ці простодушні вчені, певне, марили науковими ступенями й винятковими знахідками, вони жадали тих променистих звершень, що заповідали неодмінне й прижиттєве визнання у науковому середовищі. Гадаю, їм також кортіло посісти солодкі місця на кафедрах, зміцнити власне матеріальне становище; самовдоволені подвижники, ні, довічні в’язні наукових переконань! На ділі ж вони виявилися неосвіченішими за обскуранта-селянина, нерозторопнішими за конторського боя. Між іншим, товариші полюбляли висміяти дрімучість автохтонів, досхочу знущалися з їхніх примітивних уявлень. Так, аборигенам на щастя невідомі неосяжні широти вітчизняних логічних вивертів. Селянин, навчений побожно умилостивляти, є досить боязким і кротким, щоб не порушувати встановлених століттями кордонів, і до того ж є цілком благочестивим, щоб не накликати на себе гнів сфер, зміст яких насправжки не здатен осмислити. А ми натомість гордовито затулили сонце?

Боюся, що до опівночі я не дотягну і зрештою преставлюсь, закінчусь, зчорніюсь; відтепер і навіки я пропащий, як і весь мій вчений вертеп; по заслузі за дурноверху жадобу прославитись. Боже, уповаю на тебе, лиш щоб запис потрапив до рук досвідченого читця. Я лиш молю, щоб по-справжньому обізнана людина розв’язала, чому ми обтяжені закляттям у фізичному сенсі, адже дух вже здолав матерію, а глибинні причини є прозорими і без стрункої лікарської гіпотези. Щойно ми відкоркували саркофаг, і в наші носи впилися пахощі напівзотлілого бальзаму, я одразу ж збагнув, що нас спіткала велика біда. Цей терпкий запах, солодкий до гнилі, немов я відкусив від загнилого фрукта, — він був провісником прокляття невідворотного, лихого і лютого, — такими є правомірні наслідки відступу від священного зароку. Ще вчорашнім ранком ми хапали спітнілими руками нефритового кумира, ножами зішкрібали шари багатовікового бруду, пританцьовували та щиро раділи, під зав'язку набиваючи мішки дорогоцінними артефактами. А тепер ми заживо тліємо, нас жне пані Смерть. Боже, чому караєш мене так страшно, чим я зогрішив? А втім, голосіння безпідставне, адже мені відомо, де переступив святий закон. З тривалих метань не слідуватиме аж ніякої користі. Рука моя важчає, вона відходить у володіння мороку; я вже втратив відчуття болю, а отже, незабаром і здатність до письма.

Я спішитиму в оповіді. Розум невпинно твердить, що в усьому винен якийсь невідомий грибок або смертоносна бактерія, яка зловмисно улізла всередину ранок або оселилася на запалених задирках. Експедиція розкопує вже другий місяць, тож усі без винятку встигли подряпатися. Немає резону заперечувати інфекцію. Одначе я також вважаю, що без Божого промислу трагедія навряд чи обійшлася. А якщо вона сталася не через нього, то за Божим же потуранням. Моя матінка була дуже ревною католичкою, я успадкував її забобони, себто магічне мислення, що неодноразово ставив мені в докір керівник; його дряхла мумія спочиває в сусідньому наметі. Зазвичай гангрена їсть повільно, даючи попереджувальні сигнали, рятівну фору обмороженому чи хворому бідоласі. Ця ж ненаситна підопічна, вірна виконавиця Її волі, піднесла кару раптово і безболісно, зайшовши до нашого табору таємними стежками; нас оточили й обеззброїли під час сну, а цим ранком в більшості археологів пальці вже були невідворотно вмертвілі. Некроз був всеохоплюючим, він смердів скверним жаром, як лісова пожежа. Хтось із надії гільйотинував верхні фаланги, інші ж зі страху різали по зап'ястя. Проте все було марно, немов чумний дух витав коло наших ліжок. Кожної хвильки цей хижак вертався, щоб задарма похарчуватися нами. Експедицію обібрали до нитки за таку необачну щедрість. Моя рука сиплеться, я маю докладати титанічних зусиль, щоб утримувати ручку. Від тиску на перо пальці руйнуються прілою крихтою; мене дістане лише на кілька рядків. По прибутті на стоянку ми ретельно упакували мініатюрного нефритового боввана, знайденого в жрецькому саркофазі, і під охороною переправили його до міста. Якщо все гаразд, то наразі божок прибув до місцевого колоніального музею з метою його більш предметного аналізу. До цього часу, треба думати, статуетка без зволікань поміщена в запасник; вона коло брами. Боже, але визволи нас від лукавого.