Ошуканий Хижак
Дівчинка Надійка вірила, що з нею щось не так. І, забудь вона навіть власне ім’я, пам’ятала б, що вона один суцільний дефект. А її життя, скажемо так, мало свої потаємні особливості, про які знати мала право тільки вона. Неприпустимо, аби вони виходили за коло її свідомості.
Поза своєю кімнаткою дівчинка Надійка виглядала для усіх цілком привабливою. Вона носила милий одяг у світлих тонах, фарбувалась, укладала гарно волосся. На неї звертали увагу як хлопці, так і дівчата. Деякі зі збоченими помислами, деякі – із заздрістю. Вчилась вона надміру старанно, ставилась у приклад іншим учням, що провокувало до неї натягнуте відношення у класі. Але вона ні з ким не ворогувала, так само як і з нею ніхто. Добра і ніжна, гордість батьків, дівчинка Надійка була дівчинкою з журналу. В ній не вбачалось жодних вад.
Повертаючись до кімнатки, в житті дівчинки Надійки більше не лишалось місця для брехні, яку вона свідомо доносила собою. Ідеал не мала дзеркал у своєму помешканні, тільки маленькі, за допомогою яких вона наносила макіяж. Без того помешкання було приємне оку, ні пилинки не лежало, ліжко застелене, з вікна йшло життєрадісне світло, освітлюючи райський куточок. Дівчинка Надійка ненавиділа його. Для неї він був пекельним казанком, в якому кипіла ненависть, єднаючись із кислотним смородом. Донині дівчинці Надійці вдавалось переконати рідних, що це в неї загнила квітка на підвіконні і, не дивлячись на те, що вона давно в смітнику, запах лишився.
Дівчинка Надійка була дуже ранимою. Лише кілька слів, сказані не так осідали в її пам’яті надовго. Швидше вона забуде свій день народження, ніж кожну сказану неприємну фразу, адресовану їй. Тому усі прийоми їжі разом із сім’єю були для неї нестерпними. Матір зрідка могла дозволити таку розкіш своїй дитині, як просто іноді замовкнути. Сьогодні вона була особливо балакучою і надто уважною. «В свиню якусь перетворюєшся. Не думала почати за собою слідкувати?», - такі слова проскочили за вечерею, після чого Надійці ніби зашило рота. Їжа, до цього будучи нею ненависною, тепер засіяла в нових барвах огиди. Вона справді потовстішала?...
Викликати блювання було марним заняттям. Півгодинні потуги над пластмасовим контейнером, спеціально призначеним в Надійки для такого, нічого не дали. Вона роздирала пальцями собі гортань, мучила рот, але результатом були лише спазми. Вона не могла звільнитись від важкості їжі і власної виродкуватості, яку прямо зараз набуває через неї!
Очі мокріли від безвиході. Її хапала паніка і гидь. Надійка має бути покарана за те що тепер виглядає як свиня! Нігтями вона дерла складку на животі. Їй хотілось зробити щось таке... щоб мозок зрозумів як погано їсти!
Надійка любить малювати. І, як справжня художниця, вона не використовує звичайні підстругачки, вона користає канцелярський ніж. Позавчора вона змінила в ньому лезо! Скоцюблено підійшов до столу, вона витягла ніж з шухляди. Буде боляче, але це заслужено! Вона оголила своє бліде черево. Його гидотна випуклість вбивала останній здоровий глузд.
Спочатку це були слабкі подряпинки, які ледь червоніли. Але надалі рука починала сильніше тиснути, розходячись так само як і диявольська злість на саму себе. Сильніше і сильніше. Цей біль був найжахливішим у її житті, від нього Надійка переставала чути і бачити. Лишилось тільки відчуття. Проте рухи ножем не зупинялись, навпаки, набирали швидкості і збоченої агресивності. Вона витягне з себе кишки, витягне весь шлунково-кишковий тракт і зжере його. Це буле останнє, що її свиняче рило скуштує. Злоба туманила навіть тілесну виснаженість.
Ноги не втримали Надійку і вона рухнула на коліна. Зіяюча рана від різкості руху розійшлась, з неї вивалились петлі кишок. Ніж випав з рук, дихання перебивалось і хрипіло. Дівчинка помирає, губи її засохли й зблідли, а очі в паралітичному страху бігали по власним органам. Кров була всюди, її було так багато, ніби десяток літрів витекло з роздутого жиром живота. Руки безсило висіли по бокам, але вона ще мала дещо зробити. Рука сіпнулась і вона закинула її на петлю кишки, стиснув як можна сильніше і…
Її матір ніколи не знала що таке особистий простір. І цього разу вона не порадувала доньку банальним стуком у двері перш ніж зайти.
«Чого ти вічно вриваєшся до мене без попередження!» - гаркнула Надійка, перш ніж почути несамовитий вереск і впасти у калюжу власної крові.
