Мертвонародження

— Скотиняка, яка ж ти скотиняка, Митрику! — Вона пожбурила брудну тарілку, цілячись чоловіку прямісінько у голову. — Щоб ти здох, падло!

Бздиииинь!

Тарілка з полікарбонату відскочила від облицьованої бежевим кахлем стіни, приземлилась на підлогу, але так і не розбилася. Голова, на щастя, теж не постраждала. Чоловікове обличчя поцяткували лише бризки соусу з тарілки.

— Ірцю, ну чого ти? Заспокойся, дурненька, це ж моя робота... — Дмитро спробував обійняти дружину, але вона почала знавісніло лупцювати його по обличчю, плечах, грудях…

— З роботи гроші приносять! А ти що тягнеш додому? Котів?

Рудий Везувій, передчуваючи небезпеку у вигляді пантофля по сраці, миттю сховався під стіл. Втім, дарма він видав свою сцикливу натуру, хазяйка оселі вже забула про нього і заходилася перераховувати кошерних тварин:

— Кози, вівці, корови — все тобі миле, окрім дружини.

Чоловік переможено прикрив голову долонями й під аритмічну симфонію сімейної сварки, у якій кричить лише один, кинувся з кухні. Вагітні істерики йому вже у печінках сиділи. Куди поділась та слічна дівчинка, з якою він одружився? Здавалося, разом з плодом у її тілі оселився злий дух, який змушував дружину влаштовувати скандали на рівному місці.

Присівши на банкетку у коридорі, методично заходився шнурувати черевики. Мовчки. Дарма. Від гри у мовчанку Ірця ще більше сатаніла.

Притримуючи рукою живіт, вона висунулася з кухні. З неприхованим презирством глипнула на чоловіка і виплюнула крізь зуби:

— Мурло…

— Добре, що цього разу хоч не обкінчаний гандон… — Буркнув чоловік. Хто взагалі міг подумати, що скромні дівчата з бібліотечної справи знають такі гидкі слова?

— О, тобі, значить, гандоном подобається бути? — Визвірилися жінка. — Ну правильно, хто ж іще залишить вагітну дружину і поїде до кози, яка не може розродитися? Можеш заодно і трахнути її, якщо так кіз любиш!

— Угу… — Дмитро взяв до рук ветеринарну валізку і відчинив двері. — Люблю тебе, кохана.

— Іди в сраку, любий.

***

— Другий день лежить і не встає. Не їсть, не п'є… — Бабця витерла фартухом замащені у курячій мішанці руки. — Завжди легко окочувалася, а тут наче хто поробив. Може, Галька... Малуша торік її гортензії поїла.

— Боюсь, справа тут не у гортензіях…

Як тільки Дмитро зайшов до хліва, то відчув запах. Пахло і солодко, і гидко. Ветеринар присів біля змученої кози альпійської породи, яка лежала в кутку на дірявій ганчірці й важко дихала. Помацав надуте черево. Тварина мекнула і незграбно дригнула задньою ратицею.

— Боляче тобі, моя хороша? — Чоловік заспокійливо погладив козу по м'якій шерсті, а потім повернувся до бабці, що стояла в дверях хліва. — А терміни коли у вашої Малуші?

Бабця опустила очі додолу.

— Два тижні вже як мала розродитися…

— Чого ж ви раніше не подзвонили?

— То те, то се… Город, садок, онуки ще приїжджали. Слухайте, мо' вона переносила, бо у неї там не одне козеня?

Дмитро похитав головою.

— Як правило, кози окочуються раніше, якщо вагітність багатоплідна…

— Ну вам видніш… — Бабця зітхнула. — Значить, козеня неправильно лежить?

— Зараз подивимося. — Дмитро натягнув на руки латексні рукавички, намастив руки вазеліном. — Підійдіть, будете тримати.

Склавши долоню човником, чоловік засунув руку у козячу піхву. Тварина сіпнулася, засучила кінцівками.

— Тихенько, моя хороша. — Ветеринар додав ще одну руку. — Я ж хочу тобі допомогти.

У родових шляхах чвакнуло, лікареве передпліччя зросило жовтою та смердючою юшкою.

— На щастя, плід лежить правильно. Я намацав лапи та голову. Зараз спробую витягти.

Стиснувши плід сильніше, ветеринар відчув, як пальці провалюються в плоть, що стала м'якою, наче каша.

Витягнувши на світ божий фрагмент ратиці, Дмитро зрозумів — козеня вже почало гнити в утробі.

***

Ірка лежала у ліжку. Спокійна та красива. Либонь, знову нажерлася цукерок під турецьку мелодраму. Дмитро вимкнув телевізор та присів на краєчку ліжка. Замилувавшись умиротвореними рисами, погладив кохану по голові.

Сьогодні трохи затримався — допомагав Марії Степанівні копати яму для Малуші. Бабця спершу відмовляються вірити, що вірна годувальниця не виживе, та зрештою дозволила йому припинити муки приреченої тварини.

Коли Дмитро провів лезом по шиї Малуші, та зі смиренною вдячністю дивилася на нього. Потому він ще довго гладив закривавленими руками чоло власноруч убитої пацієнтки.

Вдома він так само ніжно голубив голову дружини і приговорював: «Все буде добре, Ірцю, правда ж?».

Вона усміхалася, хоч уста її були незворушеними. За них усміхався широкий поріз на її шиї.