В обіймах Морфея

Відчинена кімната. Моє тіло висить у повітрі. Все здається нереальним, думки притупляються. Я просто вішу, аж поки моя оболонка не здригається від сильного подуху. Відчувається, наче вітрище подуло на папірець.

Мене щось штовхає по різним кутам кімнати, ніби грається зі мною. Сміється. Я не бачу нападника, але відчуваю. І воно відчуває мене. Страх пронизує. Я кричу, але крику нема. Наче сів посрати: тужишся, тужишся, а гімно так і не вилазить.

Воно мене виснажує. З останніх наявних сил кажу собі: "Мені потрібно прокинутись!"

Сильний поштовх кудись вниз. І ось... Кімната щезла — з'явилась чорна безодня, а за нею — ліс. Тепер я не в повітрі. Моє тіло відчувається як моє. Оглянувшись, бачу щось позаду себе. Серед дерев наче щось продирається. Мені це не подобається — я починаю бігти.

Не озиратись.

Не озиратись.

Не озиратись.

Падаю. Намагаюсь підвестись. Все таки озираюсь.

Бачу безголову потвору в камуфляжі болотного кольору.На місці, де мала би бути шия, розірване месиво. Я безголосно кричу. Це все не насправді. Треба прокинутись, але це не закінчується. Безголовий наближається. Позаду себе побачив палицю. Вона була досить товста. І так як це був найкращий варіянт — я кинувся за нею.

Безголовий біг прямо на мене. Його руки вхопились за мою руку. Ми впали на гілки. Все стало розмитим. Рухи були хаотичними. Аж поки я не залишився одним. Моя рука зникла. Він розірвав її. Мовчазний крик.

Прокинувся в себе в ліжку. Навколо все було так як і вчора. Стілець, завішений одягом. Чашки, з недопитим чаєм на столі. Зашкварні фото з дитинства на стіні. Я зрадів та почав тягнутися до телефону. Його нема, як і руки. В паніці підірвався з ліжка.На підлозі лежало декілька гілочок, а на них залишок руки. Крик заглушив мене. Все потемніло.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

13/05/23 20:06: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/23 04:48: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/23 23:00: Вибув з конкурсу • Перший етап

Коментарі 6

1
Є сценічність. Трішечки почистити помилки - але це технічне питання. І дедалі нагнітається - про руку, гілочки...
1
А я не доєднуюсь до зауважень попередніх коментаторів. 😆
Для мене, як для людини, що пов'язана з театром, цей текст є дуже вдалим. Написано гарно, прозаїчно, сценічно. Я прям читала й уявляла як читаю цей монолог (допрацьований).
На сюжет тощо, уваги не звертаю.
Пишіть! У вас преподобно виходить. А прості, уривчасті речення тільки додають шарму. 🙌🥰
1
1. Приєднуюсь до зауважень Вовкулаки.
2. Дуже дуже і дуже "клішована" тематика. Комусь сниться жах, чи щось інше, а вранці він помічає на тілі шрами, або бруд на ногах... хотілось справді якоїсь неочікованої розв'язки.
1
Щодо стилю: багато коротких речень поспіль створюють враження монотонності, такий текст сприймається легко, але беземоційно. Спробуйте урізноманітнити, можливо, деякі речення об'єднати, десь додати деталей, емоційніше розписати і вийде значно краще )
0
Дякую за відгук! Повністю згодна з вами