Беззуба Повитуха
Відчинена кімната. Моє тіло висить у повітрі. Все здається нереальним, думки притупляються. Я просто вішу, аж поки моя оболонка не здригається від сильного подуху. Відчувається, наче вітрище подуло на папірець.
Мене щось штовхає по різним кутам кімнати, ніби грається зі мною. Сміється. Я не бачу нападника, але відчуваю. І воно відчуває мене. Страх пронизує. Я кричу, але крику нема. Наче сів посрати: тужишся, тужишся, а гімно так і не вилазить.
Воно мене виснажує. З останніх наявних сил кажу собі: "Мені потрібно прокинутись!"
Сильний поштовх кудись вниз. І ось... Кімната щезла — з'явилась чорна безодня, а за нею — ліс. Тепер я не в повітрі. Моє тіло відчувається як моє. Оглянувшись, бачу щось позаду себе. Серед дерев наче щось продирається. Мені це не подобається — я починаю бігти.
Не озиратись.
Не озиратись.
Не озиратись.
Падаю. Намагаюсь підвестись. Все таки озираюсь.
Бачу безголову потвору в камуфляжі болотного кольору.На місці, де мала би бути шия, розірване месиво. Я безголосно кричу. Це все не насправді. Треба прокинутись, але це не закінчується. Безголовий наближається. Позаду себе побачив палицю. Вона була досить товста. І так як це був найкращий варіянт — я кинувся за нею.
Безголовий біг прямо на мене. Його руки вхопились за мою руку. Ми впали на гілки. Все стало розмитим. Рухи були хаотичними. Аж поки я не залишився одним. Моя рука зникла. Він розірвав її. Мовчазний крик.
Прокинувся в себе в ліжку. Навколо все було так як і вчора. Стілець, завішений одягом. Чашки, з недопитим чаєм на столі. Зашкварні фото з дитинства на стіні. Я зрадів та почав тягнутися до телефону. Його нема, як і руки. В паніці підірвався з ліжка.На підлозі лежало декілька гілочок, а на них залишок руки. Крик заглушив мене. Все потемніло.
