Банькатий Піцик
Гадюки знову заповзали до постелі. Розтеклися нечутно по білому льону, мов тіні гілок, які вночі знадвору заганяє до кімнати світло автомобільних фар. Довгими роздвоєними язиками вони винюхували простір у пошуках жертви.
Ївзя підігнула пальчики, щоб приховати від почвар запах немитих ніг. Марно.
— С-с-с-с-с…
Кліп — і гнучка петля охопила литку.
Дотик змії схожий на дотик шовку. Гоже, допоки не знаєш його природи.
Волосся на дитячому загривку враз настовбурчилося. Під сідницями стало гаряче та мокро. Кінцівки витягнулися і заклякли. Ївзя заскімлила, передчуваючи неминуче вторгнення.
Не боліло — вивертало наспід від жаху. Змії, одна за одною, проникли через анус у нутро, щоб звити там гніздо. Копошилися, злягалися, аж поки живіт не роздуло — бігме, ось-ось трісне. Ївзя намагалася роздряпати черевину, щоб вивільнити кодло. Та змії знайшли інший пролаз. Вона відчувала, як впевнено вони підіймалися вгору по стравоходу. Спробувала закричати, але завадило скупчення гадів у горлянці.
— И-и-и-и! — Ївзя могла лиш утробно мичати. — И-и-и-и!
Аж ось — спалах світла. Тупіт ніг. Зойки.
Хтось прочинив вікно, впускаючи до кімнати запах осінніх вогнищ.
— Лишенько, і за що дитині таке?! — Плаксиво заквилили.
— Мати блядина, то воно і мучиться тепер. — Хрипкий голос належав бабці. — Дзвони Берковичу.
— Мо' ложкою? — Це вже питається кухарка Люба.
— Зовсім ідіотка? — Дзвінкий ляпас. — Ану чеши звідси!
Дитяче обличчя накрили чорною тканиною, яка з'їла світло та звуки. Забринів світанок. Змії завбачливо причаїлися серед виноградної лози, різьбленої стамескою невідомого майстра на дерев'яних ліжкових стовпчиках. Вони завжди там ховалися.
Минуло кілька хвилин, перш ніж Ївзя наважилася стягнути з обличчя ганчірку. Вона ковзнула поглядом по кімнаті — блідій-блідій у передранні. Маленький столик, за яким чаювали порцелянові ляльки, химерно огортав туман. З живих — нікого.
Ївзя несміливо торкнулась п'ятами холодної долівки. Ніяково потоптавшись, зняла з себе мокрі від нічного нетримання трусенята і пожбурила їх під ліжко.
Мов сомнамбула вислизнула в коридор… Нечутно пробігла довгою галерею, з центру якої за нею з портрета, підсвіченого тьмяним світлом світильника, спостерігала бабуся. Незвично молода та звично зла.
Двері до маминої кімнати були прочинені. Дівчинка прошмигнула блідою тінню всередину. Мами не було, але Ївга знала, де її шукати.
Ри-и-ип… Дівча заповзло до шафового нутра і причаїлися серед суконь, що пахли мамою. Ось ця, бузкова — особливо. Ївзя притисла до обличчя оксамит, поцілувала і вдихнула знайомий запах.
І знову — ри-и-ип… Ївзя принишкла. До кімнати зайшли. Цок-цок-цок — так звучали мамині підбори. Слідом — важкі чоловічі кроки. Притишений сміх, вологий звук поцілунку і стогін. Скрипнули пружини матраца.
Ївзя засунула до рота оксамит сукні, щоб не видати ані гуку. Пахуча тканина гірчила. Мама частенько сварила її за підглядання за дорослими справами. Ось і цього разу Ївзя знала, що не можна дивитися, але пікантна сцена, впольована очима у вузькій шпарині, страшенно вабила.
Чоловік у спущених до міжсідничної складки штанях вклинився між блідих жіночих стегон і почав гойдатися. Жіноча голова звісилася з краю, підмітаючи довгим волосся долівку. Мамця охкала, як нічна птаха, а потім жасно захрипіла..
— До-с-с-сить!
Ївзя бачила, як чоловік стиснув долонями мамину шию. Налякана жінка заходилася дряпати напружені передпліччя і чудно сучити ногами по постелі. Згодом стишилась. Чоловік продовжив гойдатися туди-сюди.
Чмак-чмак-чмак…
Так кухарка збивала масло у банці.
Ївзя чула ті звуки навіть коли гість пішов. Бридливо затуливши вуха долонями, дівчинка вилізла з шафи й кинулася до ліжка.
— Мам?!
Втупившись порожнім поглядом у стелю, мама мовчала. Її очі здавалися рідкими, мов вода.
— Мам?!
Ївзя задерлася на ліжко, щоб розтормошити жінку. Притисла до своєї щоки холодну мамину долоню і… заклякла. На безживному зап'ясті темніла лунина. Ївзя мала подібну. Бабуся розповідала, що Ївзя народилася з нею, бо мама вагітною накрала півоній у сусідському саду. Сама мама такої мітки не мала.
Тоді хто ця мовчазна панна на ліжку з міткою, як у Ївзі?
Невже?...
Від моторошної здогадки Ївзя підскочила і гримнулася з ліжка. Стара дощата підлога тріснула під її вагою. Дівча провалилося у гниле підпілля, заселене гадюками.
— С-с-с-с-с…
Її маму вони забрали до себе ще кілька місяців тому.
***
З рота виповзала змія. Ївзя спостерігала за тим, як вона звивається на ліжку, прохромлена стрілою сонячного променя.
Над Ївгою схилилося схвильоване обличчя лікаря Берковича, який приїздив щоразу, коли у неї траплявся припадок.
— З поверненням, юна пані. Де б ви не були, більше туди не ходіть. Зарано.
