Мовчазний крик

Розмитий до цього погляд стає чіткішим із кожним таким рухом зорових кульок в очницях. Поступово вирізняються конкретні фігури в приміщенні. По відчуттях тіло розташоване горизонтально щодо кафельної підлоги й незрозумілого відтінку стелі. Певно, воно лежить на якійсь гладкій, холодній поверхні. Чи, справді, це так, сказати неможливо: щоб відчути поверхню необхідно рухатись, а я не можу цього зробити, хоча тіло моє не оніміло. Його, ніби паралізувало певною мірою, але воно може відчувати біль і втому в м’язах, через довгу відсутність руху кінцівок. Напівтемна кімната, поруч тільки стіл із блискучого металу, що зазвичай такі бувають у морзі чи то на кухні в дорогому ресторані. Біля дальньої стіни бачу білу шафу зі склом у дверцятах, і ліворуч від неї два ряди квадратів — двері холодильника. Та навряд чи можна гарантувати достовірність побаченого, аж занадто темно в тій частині. Органами слуху сприймаю певний звук дверей, що відчинили, і кроки, що ледь можна розрізнити з-поміж тиші цього місця. Здається, відчуваю легкий протяг, що з голови до ніг лягає вздовж мого тіла. Виявляється, воно вкрите якось білою тканиною. Цей колір властивий не тільки їй, такий же чисто-білий відтінок має халат цього чоловіка, який підійшов до іншого, непоміченого мною раніше, столу з боку мого правого передпліччя. На ньому лежить якась кількість незрозумілих мені предметів — погано видно — задіяти шийні хребці неможливо. Не розпізнати його обличчя, коли він, двома руками взявшись за краєчки сніжного краму, складає його навпіл на рівні мого стана. Відвертається, ховаючись зовсім, встає спиною до мене. Його повільні рухи мене не бентежать. Він бере якусь сірувату ганчірку й опускає її в миску, певно, з водою, мабуть, уже остиглою — до моїх ключиць доторкається волога шматина. Він обережно підіймає мої руки по черзі, протираючи їх, шию, тулуб, мої малі груди від небаченого бруду. Після відсторонено обтирає моє лице, і на мить не зустрічаючись зі мною поглядом. Та тепер маю змогу роздивитися його обличчя. Гарні риси: довгі вії, вписаний ніс, виразні губи. Змушена прийняти факт: зустрівши його в ролі пересічної людини, він привернув би мою увагу до хороства свого лику. Житні пасма не спадають несхопним кублом на його чоло, не заважають йому робити. Складається враження, що ніщо не може порушити його впевненість у власних діях — надто велику, невідому мені, кількість разів він повторював їх. Йому необхідна всього хвилина, аби прибрати повністю останнє, що мене вкрило. Не бачачи, відчуваю вологий слід над своїм коліном і нижче. Тоді він омиває мою проміжну частину — мені неприємно. Його рука, звільнившись від шматка вже непотрібної тканини, обирає інструмент — один із тих, що лежить поруч із мискою. Він підносить скальпель до моєї шкіри, спричиняючи різке скорочення м’язів мого серця, що до цього повільно билось, качаючи кров моїми венами, з яких тепер через отвори-надрізи звиваються вишнево-червоні стрічки. Біль від ран розтікається всім моїм тілом. Він вправно закінчує мене калічити, продовжуючи в повній тиші втілювати в життя бажане чинство. Насичений, яскравий колір заплямував блідість його вбрання. Позбавивши себе цього лахміття, на ньому залишається тільки самовпевнена, спокійна повільність. Поза мого бажання — невпевнена, що мені взагалі цікаво — виникають питання, відповідь, на які шукати марно. Певно, я так і не зрозумію. Він розсуває мої ноги, вони звисають у різні боки зі столу. Він розміщується між ними і вперше дивиться мені в очі. Лице його й досі не висловлює емоцій, та в рудого відтінку очах присутня жага виконати наступний пункт у списку його бажань. Він проводить своїми задубілими пальцями по моїй піхві, розчісуючи ніби, недовге темне волосся, і припіднявши таз, обома руками його обхопивши, безцеремонно проштовхує свого члена в мою вагіну. У нестерпній плавності його рухів вбачається захопленість процесом. Він, справді, отримує задоволення від усвідомлення вчиненого зі мною. Я відчуваю огиду початково чомусь до себе, під час його штовхань у мені. А згодом… Згодом я вже не відчуваю аж нічого. Моє постраждале від його тортур тіло вже позбулося болю. Воно застигло й почало холонути в напівтемряві приміщення. Мої очні яблука більше не ворушились, нерухомо витріщаючись на потворного звіра, що ховався за маскою цього вродливого чоловіка. Він і далі ґвалтувати моє мертве тіло, вдивляючись в обличчя, ланітою якого повільно котилася прозора крапля мого мовчазного крику.