Анна Ейнштейн – життя після втрати

Ліза була в розпачі. Краще би вона не пішла на цю вечірку. Краще би вона не пила той напій. Краще би на ній було більше одягу, а не чорна міні юбка. Як їй далі жити тепер? А нащо взагалі жити далі?

Ліза почала продумувати всі способи померти, спосіб за способом, як вона помітила, що нічне зоряне небо різко стало похмурим – вона навіть почула грім та побачила кілька потужних блискавок. Одна блискавка вдарила в дерево прямо перед нею, а позаду неї роздався якийсь вибух, після якого навкруг з’явився туман. За десять секунд повітря стало прозорим і вона побачила її – жінку з рудим каре, в окулярах і білому костюмі, а через плече в неї була помаранчева сумка. Ліза знала цю жінку, хоч і не особисто – це була Анна Ейнштейн, остання жива учасниця колишніх Гепардів правосуддя. Пройшло чотири роки з тої трагедії, в якій загинули усі інші учасники всесвітньо відомої команди супергероїв. Лише вона стежила за правосуддям в цьому загниваючому світі, хоча і своїми методами. Анна протянула руки до голови Лізи і, прочитавши її спогади за цей вечір, у люті стрибнула в небо. Вона розправила руки в повітрі і рукава її пальто стали виконувати функцію крил. Вона трохи пролетіла й спустилася до будинку, де ще йшла та сама вечірка з приводу кінця навчального року.

Міс Ейнштейн провернула кільця браслету і двері будинку стали порохом за пару секунд, а потім дістала скляний шар зі своєї сумки та кинула його на підлогу дома, і раптом час почав йти повільніше. Анна мала здатність читати спогади людей, так вона визначила тих парубків, що дві години тому зґвалтували цю 15-річну дівчину. То були двоє її однокласників 16-річного віку та їх 19-річний друг. Вона перенесла їх у п’ятий вимір реальності і її правосуддя почалося. Вони кричали і погрожували їй, але не знали, на що може бути здатна племінниця Альберта Ейнштейна у люті після втрати усього, що їй було цінним. Вона провернула кільця браслету і тричі нажала на нього, після чого з її тіла вийшла квантова енергія, від якої в них розпався одяг, а статеві органи парубків на очах згнили і відпали. Вони закричали від неймовірного болю, але її лють не згасла. Вона дістала з сумки катану своєї померлої подруги і за допомогою неї власноруч відрубала їм голови. Лише після цього її лють стала згасати і вона вирішила повернутися до Лізи.

– Такого не може бути… Я пам’ятаю Аню, наскільки вона була теплою, доброю та гарною жінкою. Вона завжди вирішувала схожі проблеми через закон, а не насилля, бо це не її метод. Аня не могла собі вибачити навіть смерть кролика через дію її сил. Чому ж в цьому всесвіті вона стала такою жорстокою, Луно? - запитала зі сльозами на очах молода дівчина свою подругу. Вони спостерігали за цими подіями з межсвітового коридору. Вони ніяк не могли вплинути на ці події, бо мали доступ лише спостерігати за кожним світом із неосяжного Мультивсесвіту.

– Фіна, в цьому всесвіті Анна Ейнштейн втратила найдорогоцінніше, що в неї було: чоловіка та тебе. Чим частіше люди бачать несправедливість, тим більш черствими вони стають. Мені шкода, але ти маєш побачити, що відбудеться далі.

Анна повернулася до Лізи, але за цей час її вже не стало. Ні, це був не суїцид, її тіло розтерзав якийсь дикий звір, скоріше за все, ведмідь. Не треба було залишати цю дівчинку в лісі на самоті.

Не встигла вона полетіти далі, як з неба прилетів якийсь інший чоловік, якому було на вигляд років 35-40. Він лише сказав: “Мені шкода, але в мене немає іншого вибору”, після чого розділився на двадцять чи тридцять копій самого себе. Кожна з цих копій утворила з тканини реальності ласо, що світилось білим кольором, і накинула його на Анну Ейнштейн. Вона намагалася використати будь-яку зі своїх сил, проте кожна копія цього чоловіка за допомогою ласо позбавила Анну суперздібностей. Після того оригінальна версія цього розділенного чоловіка підійшла до неї і за допомогою спеціального інструменту, що був схожий на тростину, але з діамантовим покриттям на кінці, доторкнувся до її грудини. За пару секунд Анна Ейнштейн перестала існувати, а з нею і увесь цей всесвіт.