По-новому

Кіра дивилась у дзеркало не мигаючи. Темні очі, що губились серед такого ж кольору мішків під очима, не відривно спостерігали за своїм відображенням. Лише протікаючий кран порушував глуху тишу, дратівливо капаючи. Здавалося, що у такому положенні пройшли роки, але за цей час сформувалося тверде рішення: жити по-новому. Не опираючись на минулі принципи й рішення, не ведучись на нав’язливі ідеї зупинитись. Життя по-новому. Лаконічно й пафосно, чому б не погодитись?

Життя по-новому мало відрізнялось від старого: у під’їзді як вчора, позавчора й кожен день цього й минулого років стикнулась з бабкою, яка на кожного сипле прокльонами. Але зараз Кіра просто проігнорувала стару сусідку й попрямувала до не зовсім нової роботи. Під ногами дратівливо чавкали калюжі, люди навколо кудись поспішали й постійно штурхались. З кожним разом випрямлятись було все складніше, але нова дивна мрія зажити по-іншому слугувала незримим орієнтиром, який щоразу підтримував і підказував куди ж іти. І Кіра йшла.

В офісі вона запам’ятала лише крик. Можливо ще агресію і свій відчай. Але це це все дурня, важливо лише те, що в її звіті при перевірці було знайдено помилки, які могли коштувати компанії великі гроші. А їй хорошої посади у місці, яке вона колись любила. Зберігати позитивний настрій ставало з кожною секундою все складніше, адже сльози вже булькотіли в її очах, та все ж не падали на папір, де керівник широкими розгонистими лініями вказував на помилки.

Потім нахлинула апатія. Кіра байдуже виправила усі зауваження, й не перечитуючи ще раз віддала у роботу. Продовжувала механічно виконувати буденні завдання вивіреними недбалими рухами, не сильно піклуючись чи буде шеф знову кричати. Її сили закінчувалися. Та й сьогоднішню норму агресії вона вже отримала. Тишу в кабінеті переривали лише методичні постукуання по клавіатурі та рідкі випади злості нового керівника.

Але вдома, після робочого дня, як не дивно, настрій жити по-новому повернувся. Апатія поступово забирала назад свої довгі щупальця і відступала в темний кут квартири, де Кіра ніколи не прибирала. Натомість в оселі лунала тиха джазова музика, яку лише іноді все таки могли перекричати сусіди зверху своїми постійними сварками. Кіра відкинулась на ліжко й затулила очі. Що ж, сьогодні вона трошки наблизилась до своєї мети. Вона не плакала на роботі, не кричала на сусідку-проклиначку, та навіть зараз незважає на крикунів зверху. Натомість намагається використовувати кожен момент радості. Хоч її в житті й так обмаль. Проте це тільки зараз так…

Мелодійну музику порушив не зовсім мелодійний дзвін телефону. Вона здивувалась, що керівник телефонував так пізно, але відповіла. Через декілька секунд розмови, дівчина піджала губи і сльози покотились з очей. Виявилось, що вона не всі помилки виправила у звіті. Виявилось, що компанія втратила сотні тисяч гривень. Виявилось, що її звільняють. Дівчина кинула телефон на ліжко та дістала пістолет з найближчої шухляди. Що ж, вона намагалась жити по-новому, вийшло по-своєму.