Містер Роджерс

Містер Роджерс упав із неба. В сенсі, мені з ним до біса пощастило. Він дозволяє валятись у грязюці, нюхати чужі кавелдики та стрибати на місцевих сучок. Коли набридає ганяти голубів, я біжу до нього, і він чухає мене за вушком та ніжно зве Лакі.

На нашій вулиці містера Роджерса знають усі. Він носить чорні блискучі мешти, в яких я можу розгледіти свій ніс, кремове пальто з високим комірцем і крислатого капелюха. А ще у нього великі ніздрі. Містер Роджерс – капітан ВМС у відставці, це щось дуже серйозне. Він неговіркий і справляє враження строгого чоловіка, але це тільки на перший погляд.

В дитинстві я міг подерти штору, розбити вазон місіс Роджерс, упокій Господь її душу. І особливо любив пісяти у його капці. Але жодного разу містер Роджерс не підняв на мене голос чи руку. Лиш чудернацько ворушив бровами, брав капці та йшов у ванну.

Раніше я міг кинутися з гавкотом за першою-ліпшою машиною, тепер – гуляю з містером Роджерсом без повідка. Лікар порадив йому менше хвилюватись, тож я стараюсь поводитись пристойно. І дуже ціную його довіру. Натомість містер Роджерс дозволяє гладити мене іншим людям і не дорікає, якщо я порпаюсь у смітниках. От такий він добряк.

Містер Роджерс на пенсії, тож він нікуди не поспішає. Це круто, бо літні люди зазвичай люблять увімкнути телевізор на повну гучність і сидіти у кріслі-гойдалці на ґанку, як це робить містер Гартвел. Але мого містера Роджерса вечірніми шоу додому не заженеш. Ми годинами можемо тинятись ринком, гуляти у скверах... І щоразу він приводить мене в одне і те ж місце. Тут рівно вистрижена трава і багато каміння. Містер Роджерс постійно спиняється біля однієї і тої ж брили і дивиться на неї. Він може довгенько стояти, тож я слухняно сідаю біля його ніг і чекаю. Мені нудно та трохи сумно у цьому місці, тож я тихенько скавулю.

На камені вибито: CAPT. ANDREW JOHN RODGERS 1951 – 2020

Не маю уявлення, про що думає в цю мить містер Роджерс. Але знаю одне: завтра ми прийдемо сюди знову.