Як він бачив смерть

Його шкіру здерли живцем і викинули у смітник. Тіло порубали на шматки. Кінець вже близько, заспокоїв він себе, поки вбивця смакував його плоть.

Тулуб жбурнули у пластиковий циліндр, і тепер він лежав на понівечених рештках своїх родичів. Народжені разом помруть теж разом.

Вбивця засипав їхню братську могилу цукром. Тіла щезали в сипучих дюнах, нестерпно пекли рани, але ніхто не подав звуку.

Тоді варвар вирішив їх утопити в молоці. Клацнула кришка домовини, і світ занурився в темряву. Зверху долинуло моторошне ревіння. І за мить, коли смертельна центрифуга розмолола їхні обрубки, перед ним промайнуло все життя.

Він згадав сонце і пальму, на якій вони дозрівали. Мачете і чужака, який перерубав їхню пуповину. Корабельні трюми, удари хвиль об корму, лайку моряків і вереск голодних чайок. Темний бокс, блиск щурячих очей у пітьмі і нестерпний запах гнилі таких, як він...

Позаду залишились порти, контейнери, склади, холодильники, вантажівки і магазини... І весь цей час він тримався братньої купки.

Він вижив. Вижив для того, щоб невідома сила закрутила його у вихор і перетворила в рідке місиво. Без спогадів і свідомості.

Він вижив, щоб наостанок почути сповнені любов'ю слова свого вбивці.

«Прокидайся, кохана! Банановий коктейль, як ти любиш...»