За межами

Шоста ранку.

Прокидаюся від дзвону будильника, скидаю його, о сьомій таки підводжуся з ліжка та йду вмиватися. Весь час намагаюся не дихати носом — зелена, густа вода разить незмінно мерзенним запахом.

На сніданок, як завжди, яєчня — одне яйце з трьома жовтками. Кривлю носом від запаху сірки. Виходжу з дому.

Вулиця зустрічає мене гнітючим, червоним сонцем. На роботу йду єдиною безпечною дорогою — через головну площу міста.

Брукована площа створює химерну спіральну мозаїку, в центрі якої — полірований до блиску монумент (чи, радше, меморіал?) якомусь "герою". Я не знаю, хто це, чим він здобув собі таку славу. Літери на підніжжі гранітного бюсту, хоч і написані зрозумілим для мене алфавітом, складають незрозумілу мішанину складів та морфем. Обличчя постаті видається знайомим: я точно десь бачив ці вилиці, цю зачіску, ці пронизливі порожні очниці, але, як не стараюся, не можу згадати де.

Щоранку площа набита людьми. Точніше, постатями, які більше нагадують грубий нарис людини нетверезим художником — пропорції неправильні, лінії розмиті, а замість облич — рельєфна пустка тілесного кольору, яка складками та текстурою змахує на шкіру кота-сфінкса.

Вони завжди проводжають мене поглядом — принаймні, якщо ті гладкі провалини на обличчі можуть щось бачити.

Колись я намагався простежити за ними. В один з небагатьох вихідних я заховався за сухим деревом у залишку лісопосадки перед площею і почав спостерігати. Силуети, як завжди, тупцювали на місці, хаотично повертаючи гладкими головами, та потім раптово зупинилися, повернулися до пам'ятника і впали навколішки. Їх тонкі руки зависли у повітрі, а потім почали гнутися в суглобах і тріщати в кістках, вивертаючи інерцією їх торси у положення, які нагадують невдалий екзорцизм або масовий епілептичний напад.

Через кілька хвилин цього танцю їх тіла зім'якли та повалилися на землю, але поволі, кінцівка за кінцівкою, сперлися на землю та підвелися.

А потім повернули голови до мене.

Про що я говорив? А, робота. Я працюю, якщо це можна так назвати, в ІТ-компанії. В минулому я відповідав за дизайн сайтів, вигадував оформлення, слідкував за тим, щоб воно відповідало ТЗ і було хоча б трохи естетичним. Бажання клієнта рідко мають щось спільне з базовим відчуттям прекрасного.

Зараз же моя робота полягає в тому, щоб малювати. Щоранку на моєму столі з'являється стос паперів із символами, які я переношу в формат .PNG. Я не можу описати чи пригадати ці символи, не знаю, як їх малюю. Їх не осягнути органами чуття — коли я дивлюся на них, мій мозок починає неначе блокувати ці зображення, розмивати картинку. Я його розумію, проте боюся дізнатися, що буде, якщо я не виконаю свої таски, тому починаю малювати. Руки працюють мимовільно, і я не надто задумуюсь над тим, що роблю — так краще. В основному, ці 14 годин (так, про права робітників тут вочевидь ніхто не думає) проходять в напівсвідомому стані, і лише коли я переношу файли на архаїчну флешку та віддаю її Менеджеру свідомість поволі повертається з примусової відпустки.

Менеджер приймає роботу з великою вдячністю, посміхається неіснуючим ротом, довго і до тріску кісток потискає руку.

Далі я йду додому, дивлюся лише на дорогу, якнайшвидше намагаюсь заснути.

Так пройшов уже шостий місяць. Я не пам'ятаю, як саме Тут опинився, не знаю, що Тут роблю чи як Звідси вибратися. Знаю лиш достатньо, щоб вижити.

Час від часу я бачу справжніх, живих людей у Офісі. Вони не вітаються зі мною, намагаються не виказувати, що помічають мене, і я роблю те ж. Зрідка ми пересікаємося поглядами біля входу, і відразу ж відвертаємося, аби не видати цю тиху солідарність.

Останнього, хто намагався з кимось Тут привітатися, я побачив роздертим на шмаття у вбиральні Офісу.

Сьогодні Тут з'явився інтернет. Його не було з моменту мого Тут пробудження, і я не знаю, що змінилося, але це єдиний мій спосіб зв'язатися з зовнішнім світом. Я скачав першу ж базу мейлів з торент-трекеру і додав їх усі в розсилку. Як тільки допишу останнє речення, я натисну Enter і цей лист полетить усім. Найімовірніше, 99% цих повідомлень полетять у спам, звідки благополучно будуть видалені, але якщо ти це отримав, будь ласка, не відкривай вкладення з незнайомою назвою, навіть якщо це від твого начальника/коханої/ліпшого друга.

Повір, ти не хочеш знати, на що здатні символи з тих зображень.