Найменший

— Вовче весілля - каже баба.

Я притулився до холодної шиби, прислухаючись до завивання і думав: “Хіба обмерзла шибка і віконниці з гнилого дерева, навхрест перебиті дошками, можуть боронити від вовка?”

На ліжку сплять сестрички. В них була висока температура і мама напоїла їх теплим молоком з медом. Зараз вона сидить на дворі. Міцно стискає рушницю, що залишилася від покійного тата, холодними як лід руками. Вона вслухається, як вирує вовчий гін. Студений вітер пробирає до кісток. Вона змерзла. Мама дуже боїться вовків і вчить мене їх боятися. Одного разу навіть пристрелила заблукалого вівчура, який їй привидівся диким хижаком.

Мама каже, що той вовк, який має прийти, не такий, як інші. Вона вже бачила його. Тоді загинули обоє - тато і вовк. Останній повернеться. Він завжди повертається. А перед тим він забрав мого дядька, мамі тоді було десять, коли він увірвався в хату і забрав його просто з ліжечка.

— Вовче весілля - знову повторює насмішкувато баба.

Мама каже, аби я на неї не злився, бо чим більше старе - тим дурне, як мале. Щоб не злитися, я згадую бабу, коли вона була при своєму розумі. Коли любила мене. Коли ми ходили до церкви на Вербну Неділю, святили Паску, а на Святвечір носили кутю до тата на гріб.

“Він з'їсть тебе. - каже баба. - Я бачу його в снах.” Мені він також сниться. Мама казала, аби я не слухав, що вона говорить. Та у мене таке відчуття, що її вустами говорить не вона. І баба починає свою оповідь:

— Коли нас везли у вагоні для худоби, у моєї матері пропало молоко. Мій найменший братик не мав що їсти. Я й досі чую його голодний плач. Він хрипів та від утоми засинав. Тоді знову прокидався та плакав. Його червонувате личко синіло. Мама цідила свої пусті груди та божеволіла. Аби він не мучився, мати придушила мого братика та сказала охороні, що він помер. Один з москалів вирвав дитину в неї з рук та викинув з потяга просто в сніги, ніби той був каменем. Тоді прийшов вовк. Знайшов дитя яке ще не стигли похрестити і з'їв. Тепер його голодний дух у вовкові. Він хоче помсти. Вовк вже забрав у мене єдиного сина, забере й тебе у твоєї мами. Твій тато вбив його, але він знову тут, а де твій тато? – баба заходиться сміхом, від якого у мене мурашки по шкірі. - Убийте його хоть сто разів, він знайде нового вовка. В тому місці де викинули найменшого, там багато вовків. Він буде йти і прийде. Він буде шукати та знайде. Він буде вбивати та вб’є. Усіх. Найменших.

Я закриваю вуха, аби не слухати бабу, дивлюся на поснулих сестер. Мама навіть не встигла розплести їм коси. Я чую вистріл - найменший прийшов. Між нами лише оці чорні віконниці з гнилого дерева та обмерзлі шиби. Ще вистріл...