Він

Дощ несамовито періщив по рябому від вибоїн асфальту. Армії крапель розлючено гуркотіли, раз по раз розбиваючись об навіс над зупинкою. Розбурхана, безтямна негода рвала і метала, зливаючись в суцільний білий шум, такий оглушливий, що в ньому не було чутно нічого, крім бурхливої веремії. Але Його, хто самотньо і нерухомо стояв на зупинці, це, здавалося, зовсім не турбує. Він тільки задоволено шкірився собі під носа, ховаючи обличчя під темним капюшоном. Дощ — це добре. В таку негоду Він відчував особливий, ні з чим не зрівнянний апетит.

Він чекав терпляче, знаючи, що здобич вже наближається. Ось вже вдалині крізь щільну мряку зливи пробились тьмяні вогники фар. Вищир на Його обличчі мимохіть став ширшим. Вогники поволі перетворились на силует старезної маршрутки, що скрипіла і грюкала по побитій дорозі. Він змахнув рукою і маршрутка притислася до узбіччя, обережно зупиняючись, щоб послужливо підставити Йому свої двері.

Він взяв себе в руки. Вищир зник, перетворившись на замучений і втомлений вираз людини, що провела пів години під нещадним дощем, очікуючи транспорту хоч кудись. Всередину він заскочив трохи незграбно; форма дещо тисла на нього, сковуючи рухи. Але нічого. Вже скоро можна буде скинути її. Він неуважно кинув водію зім’яту купюру, навіть не глянувши на номінал, і оглянув салон, ледве стримуючи задоволену посмішку. Так, ви вже починаєте підозрювати. Ви ніколи раніше не бачили цієї зупинки в глушині і тепер спантеличено зиркаєте у вікно, намагаючись докумекати, що за населений пункт тут поблизу.

Майже повна. Лише одне сидяче місце зяяло у кінці салону, та Він залишився стояти; сидіти в цій формі було трохи незручно. Маршрутка обережно рушила з місця, протискуючись крізь щільну стіну зливи. Він зосередився. Треба було ретельно їх підготувати. Взагалі-то, це було не обов’язково, Інші так не робили, але Йому це подобалось. Не дарма-ж Він гасав всім світом, шукаючи найзанедбаніші глушини для своїх трапез. Навіть людські, збіса обмежені лікарі допетрали, що на їжу потрібно виділяти час.

Його навіювання потроху працювало. Він любив насолоджуватися, гадаючи, що-ж за форми вони бачать в сірій непроникній стіні зливи, які жахи зараз їм являтимуться. Очі жінки, що сиділа біля вікна в глибині салону, раптово розширилися і вона стурбовано зашепотіла щось до сусідки. Чоловік, що сидів в самому кінці, раптом невидющими очима втупився прямо в нього. Маршрутка смикнулась на ямі; мабуть, і водій почав підпадати під вплив. За десять хвилин маршрутка наповнилась стривоженим гамором, а ще за десять, коли вони наблизяться до Перехрестя, в ній запанує справжній жах. Наповнені жахом та божевіллям, вони завжди смакують краще, а Він був гурманом. І вони самі мають створити свій жах.

Стривожений гамір людей, що ніби ненароком вловлювали в стіні зливи найжахливіші, найпотворніші образи, наростав у повільному, майже непомітному, крещендо. Хтось подекуди скрикував. Маршрутка все частіше вихляла слизькою дорогою. Він вирішив, що час настав. До Перехрестя залишались якісь хвилини: пора показуватись.

Він заплющив очі, розслабившись і випускаючи свою форму з цього тісного тіла. Натягнута шкіра на спині з тріскотом розірвалась в ідеальний момент: якраз тоді, коли почувся перший, по справжньому нажаханий крик. Один з сірих, нічим не примітних чоловіків у салоні, раптом підскочив і заволав, немов поранений звір. Ланцюгова реакція не змусила чекати: маршрутка наповнилась криками. Вони забивались в куток і просили власних демонів не чіпати їх, кидались одне на одного, видряпуючи очі і заливаючи сидіння кров’ю з розбитих губ, благали, ячали, поки Його тіло вивільнялося з клітки, в якій чигало останні години. Гострі пазурі вистромились з рук, вкрите слизом тіло показувалось з-під розірваної шкіри. Маршрутка завихляла немов скажена, невблаганно наближаючись до Перехрестя.

Аварії тут не були рідкістю; кілька разів на рік вони точно траплялися. Частіше обходилось без серйозних наслідків, але бували і жертви. Проте така аварія трапилась вперше. Не те щоб когось здивувала розплющена об дерево маршрутка, заплямовані кров’ю сидіння і підлога, чи навіть огидні кавалки нутрощів, що подекуди виднілися на місці катастрофи. Хай якою кривавою була аварія, все це можна було пояснити. Значно більше рятувальників і слідчих непокоїло зовсім інше: те, пояснити що було значно важче, і, скільки-б вони не шукали, як би не прочісували навколишній ліс, відповіді на свої питання вони так і не знаходили. Жодного тіла на місці аварії не було знайдено.