Доля

Мої очі розплющилися. Його голос прозвучав як натягнутий сталевий дріт.

- Час прокидатися , інакше ти пропустиш усе цікаве.

Голову повернути на звук голосу не було сил. Все було як уві сні, я не відчував ні оточення, ні себе.

-Ти хочеш спитати, що з тобою сталось? Це препарат для багатьох потреб. По-перше м'ясо. Моє м’ясо має бути спокійним перед смертю щоб не зіпсувати смак. По-друге я, як майстер своєї справи, хочу поділитися своїми думками і досягненнями в своїй галузі. Нажаль, з цілого ряду причин, м’ясо і слухач зараз це ти, в цілому як і завжди.

Лампа наді мною світила прямо в очі. Я не кліпав. Вони пекли, хоч і насправді я нічого не відчував.

- Цього разу будуть найкращі страви. Я обрав найкращій продукт. Гарні м’язи та невеликі жирові відладення допоможуть створити кулінарний шедевр.

Почувши, як він достав ніж, я напружив все що міг щоб закричати, але навіть губами ворухнув. Наче тіло було не моє.

- Дивно, що моя праця хірургом з людьми та пігулками та моя жага готувати найсмачніші страви так тісно пов’язані. Останнього разу була спортсменка. Займалась тенісом. Все б добре, але яка вона була суха. Не повіриш але навіть соус не допоміг. Таке відчуття що страви з неї висмоктували усю вологу з повітря коли я її куштував. Хоча , можливо, треба було маринувати, але це вже історія, спробую іншим разом.

Тим часом я думав про своє минуле життя. Невже я заслуговую на таку смерть? Так я не святий, але все ж таки…

Тим часом він підійшов до мене із ножем у руці, але через світло, що світило мені прямо в очі, я не зміг розгледіти його обличчя. Він провів ножем по моєму тілу.

- Ну, ось і настав час глянути на тебе із середини.

Я відчув, як по шкірі побігли мурашки, наче із мене зняли одяг і випнули на мороз. На фоні лампи майнула моя шкіра. В той момент, коли крізь зіниці моїх очей майнули проміні, в мене перед очима промелькнуло все життя.

- Ти не уявляєш, як добре я бачу внутрішню красу. Ти найкращий мій екземпляр. Серед усіх моїх інгредієнтів ти шедевр. Ти хочеш бути звичайною біологічною істотою чи витвором мистецтва?

Подумки я ще вважав, що я зможу вижити.

- Ви кожного дня дивитесь на себе в дзеркало і бачите лиш одне – свою шкіру, але я бачу вашу справжню красу, як ви всі мрієте, з середини. Ви усі кожного дня дивитесь на свою шкіру і гадаєте, що ви всі схожі. Насправді, ви всі унікальні, смаковиті, самобутні.

Він дістав іншого ножа, знову схилився наді мною і почав щось різати з такою силою, шо над моєю головою почала колихатись лампа.

- Мабуть, це буде найкращий бекон у моєму житті – сказав він і показав шматок м’яса, який він відрізав від мого тіла – насправді я б почав з інших частин твого тіла, але я хочу ще похизуватись своїм талантом. Шкода, що ти не можеш зі мною поговорити, гадаю, ти був би у захваті.

Він відійшов від мене. В мене перед очима поплили білі кола. Я почав відчувати, як життя покидає моє тіло. Гадаю, у такі моменти у людей проходить усе життя перед очима, але мені було все одно. Скоріш за все, він вколов мені кінську дозу якихсь наркотиків. Шкода, що не тих, які викликають галюцинації. Думаю, в цей момент вони б мені знадобились.

Він повернувся вже з гострою пилою в руках.

- Гадаю, часу в мене залишилось мало, тому я хочу показати тобі найкраще, що в тебе є.

Він схилився наді мною та зробив пару потуг щоб розкроїти мою грудину. Я почув хруст. Взявши ніж та зробивши кілька надрізів в мене на тілі, він підніс наді мною моє серце.

- Ось воно, найкраще, що в тобі є. Це твій шедевр. Ти це все життя ніс в собі.

Я бачив, як моє серце ще билось в його руках. Цей єдиний момент, коли моє серце мало значення. Шкода…

Світло гасне.