Справжнє кохання?

До півночі лишалося хвилин п’ять, коли у двері подзвонили. Андрій ще не спав. Попрямував до дверей, глянув у вічко і отетерів — посеред слабо освітленої площадки стояла Аня. В коротенькій квітчатій сукенці, якась ніби розгублена, та це без сумніву була вона. Що вона робить тут посеред ночі? Невже на вірність вирішила перевірити? «Що ж, — подумав він, клацнувши замком, — як відчував, Настю не запрошував».

— Привіт, — прошепотіла Аня і, прослизнувши в квартиру, відразу обвила руками його шию. Андрій, все ще збентежений, машинально обійняв дівчину у відповідь.

— Щось сталося? Чому ти тут?

— Все гаразд, — Аня витисла з себе втомлену усмішку. — Просто дуже захотілось тебе обійняти.

І вона знову притислася до нього всім тілом, ще міцніше оповивши руками шию.

Вона майже не пила чай, який він приготував. Вона практично не дивилась фільм, який він включив. Зате постійно поглядала на його мобільний, що лежав поруч на столі. І ось телефон вже опинився в її руках.

— Що ти робиш? — здивовано запитав Андрій, дивлячись, як Аня натискає кнопку вимкнення живлення.

— Не хочу, щоб хтось міг нас потривожити, — мовила вона, збентежено усміхаючись. І подалася до нього. Руки знайомим рухом ковзнули догори по його плечах, губи — такі ж холодні, як і руки — доторкнулися губ…

— Люблю тебе… — прошепотіла дівчина, лоскочучи подихом вухо і пробираючись долонею під футболку Андрія.

Тіло і розум чоловіка охопив жар, дихання прискорилось, руки ковзнули під тоненьку тканину плаття… Все-таки він був радий її несподіваному візиту.

***

Прокинувшись серед ночі, Андрій попрямував до ванної і ввімкнув там телефон. Хто зна чому. Можливо через те, що Настя інколи перед сном присилала цікаві фото і не зрозуміла б відсутності його реакції.

Та месенджер він перевірити не встиг. Щойно телефон увімкнувся, як на екрані засвітився вхідний дзвінок. Від мами Ані…

Повертаючись на ватних ногах до спальні, Андрій намагався зрозуміти, хто збожеволів. Він, який впевнений, що провів кілька останніх годин поруч з Анею? Чи її мама, яка стверджувала, що донька кілька годин тому загинула в аварії? Відповіді не було. Та коли Андрій увійшов до слабко освітленої місячним світлом спальні і помітив пусте ліжко, в душі ворухнулася надія, що то був сон. Але ні.

— Що ж ти накоїв?!

Андрій різко обернувся. І обімлів. Постать біля вікна — закривавлена, брудна, з обгорілим обличчям та рукою, в подертій, майже невпізнанній квітчатій сукні — це не могла бути його Аня. Це взагалі не могла бути людина! Принаймні, жива…

Не в силах вимовити ані слова, Андрій позадкував. Постать зробила крок до нього.

— Я хотіла попрощатися, я б зникла з першим променем сонця… А ти все зіпсував! Ти не мав знати… Не мав! А тепер ми можемо піти тільки разом...

Андрію стало недобре. Це якийсь дурний, жахливий сон. Він ступив ще крок назад і закрив очі — раптом допоможе. Та за мить до носа донісся запах горілого м’яса, а на плече лягла холодна рука.

— Не хочеш — гаразд. Але я теж залишусь. Тут, з тобою.

Андрій слабо хитнув головою, ніби заперечуючи, і відступив ще на крок. Очі його лишались закритими, та він відчував, що істота теж зробила крок. До нього.

— Я буду завжди поруч. Вдень. Вночі. Вдома. Не вдома. Коли ти будеш сам і… не сам. Ніхто окрім тебе не бачитиме мене, та я буду поруч…

Огидний запах різко підсилився і вдарив у ніздрі, а голос примари прозвучав тепер біля самого вуха:

— Буду до самого кінця… — Її шершаві губи лоскотали вухо. — І тобі вирішувати, коли настане цей кінець.

Андрій зіщулився, спробував відступити ще, але вперся в стіну. А губи — мертві губи, що з кожним видихом обдавали обличчя мертвотно-солодкавим запахом — уже торкались його щоки. Цілували. М’яко, неквапливо, наближуючись з кожним новим дотиком до його губ. Андрія занудило. Ще мить і, здавалося, він втратить свідомість. Або збожеволіє.

— Ні! — крикнув він і, відштовхнувши примару, кинувся бігти. Але куди? Куди?!

— У тебе є вибір, — гукнула вона вслід і, чи то розсміялась, чи то заридала.

А він просто шугонув у відчинене вікно.

***

— Мабуть, він дуже її любив, — пошепки перемовлялися люди на похороні. — Навіть доби не минуло після того, як дізнався про її загибель, і ось… Не зміг далі жити, вистрибнув з десятого поверху. Все ж таки існує на світі справжнє кохання. Існує.