Невміючий відпускати

У небі виднівся повний місяць, що освітлював усе навколо. Вікна, в яких його можна було б побачити, закривали червоні фіранки. Єдиним джерелом світла в кімнаті є п’ять свічок, які стоять на кам’яному вівтарі. Розташовані вони на краях, намальованої червоною рідиною, зірки, взятої в коло. У центрі малюнку знаходиться дерев’яна труна, вся покрита брудом та землею. Всередині неї лежить колись прекрасна жінка, яка перетворилась на висохлий труп. Її очі вже повністю згнили, від носа залишився тільки контур, а на голові залишилось усього пару волосинок. Шкіра ж вся зморщилася та посіріла. Одягнена вона в чорні блузку та спідницю, які на вигляд були зовсім новими. Також на її шию був одітий золотистий кулон у формі половини сердечка. Поза малюнком стоїть порожня глиняна чаша.

Вівтар представляє із себе шматок витесаного круглого каменю. Біля нього стоїть людина, що вдягнена в чорний балахон із капюшоном, який закривав усе тіло, крім кистей рук та нижньої частини обличчя. Також на її шиї можна помітити золотистий кулон у формі половини сердечка. У своїх руках людина тримає грубу книгу із шкіряною обкладинкою.

Справа від людини стоїть невеликий дерев’яний столик, на якому лежать: закривавлений ніж, невеличка жменя різних трав, та дві посудини. У одній із них знаходиться попіл, а інша заповнена кров’ю, в якій лежить серце, що належало тварині.

Відкривши книгу, і положивши її біля чаші, людина почала по трохи наповнювати чашу. Спочатку вона кинула туди трави, після чого положила всередину серце, та посипала це все попелом. Після цього чоловік, що можна сказати по його голосу, почав читати щось із книги на незрозумілій мові. Із кожним прочитаним реченням гасла одна свічка. Коли залишилась остання свічка, чоловік взяв ножа. Піднісши його до руки, він, вагаючись пару секунд, все таки порізав собі руку, піднявши її над чашею, після чого продовжив читати.

Як тільки було сказано останнє слово, у той же момент капля крові впала у сосуд, та погасла остання свічка. Тишина й темрява. Через секунду вміст чаші разом із свічка загорілись із такою силою, що стовп полум’я піднявся до стелі, від чого чоловік, втративши рівновагу, впав, але зразу ж піднявся. За мить вогонь зменшився до відносної норми. Почекавши пару секунд, чоловік підійшов до труни і побачив, як рука дівчина почала тягнутись до нього. Він вже хотів взяти дівчину за руку, як вона схопила його за потилицю, і нахилила голову чоловіка до себе...

У небі виднівся повний місяць, що освітлював усе навколо. Вікна, в яких його можна було б побачити, закривали червоні фіранки. Єдиним джерелом світла в кімнаті є п’ять свічок, які стоять на кам’яному вівтарі. На ньому знаходиться труна, всередині якої лежить труп. Це молодий чоловік, що одягнений у чорний балахон, що був увесь заляпаний у крові, та який закривав усе, крім лиця, кисть рук, та дірки в грудах. Його вираз обличчя виражав передсмертну агонію, відходив на той світ чоловік у муках та болі. Його очі були вирвані з очниць, половину шкіри лиця було здерто разом із плоттю, тому було видно частину черепу.

Біля вівтаря стоїть жінка. Вона одягнена в чорні з червоними плямами блузку та спідницю. Дівчина є невисокого зросту, її шкіра бліда, а тонкі руки були всі в крові, яка скапувала на землю. На її шиї висіли два золотисті кулони, які складалися у сердечко. Біля них звисало блондинисте шовковисте волосся. Її голубі очі здавалися скляними, а рот був увесь вимазаний кров’ю. Губи ж складались у ледве помітну посмішку.