Здається, їй потрібна фарба…

Як її впізнати? Жовтий плащ і жовті кеди. На руках багацького кам’яних браслетів. Власне, коли одна із її рук махає у повітрі, починають збиратися хмари, а коли вона важко ступає ногами по бруківці — краплі дощу роблять самогубство прямо на асфальт. Дивачка-художниця, яка малює лише червоною фарбою, шукає саме тебе!

“Мала, а ти не боїшся, що я маніяк?:))” — якось один зі сміливців написав їй прямо на gmail. “Ні. Зустрінемось біля старого кладовища. Чекай golden hour”, — лаконічно відписала Мала.

Десь далеко, у її вушних перетинках грали монголи на своїх шкіряних барабанах. Вона йшла на побачення та широко посміхалася, що її шрам на губі був не такий вже й помітний. У бежевому шкіряному рюкзачку бемкалися пусті маленькі баночки для фарби та біле, як сніг, полотно. Дивачці, навіть, сонечко підморгувало, сухенькі та чисті долоньки танцювали шаманський ритуал. На цей раз дощ не піде. Так треба.

На чолі Сміливця виступали краплі поту. А ось і ритуал почав діяти. Мокрі долоні залишали легенький слід на світлих джинсах. Білосніжну футболку юнака можна було з легкістю викручувати. Вона викрутить. Буде багато фарби. Ну ось, жовтий плащик і жовті кеди стояли прямісінько перед ним. Музика була настільки голосною, що вушні перетинки лопалися, не гірше повітряних кульок на розпеченому сонці. З її вух лилася тепла рідина. Їй подобалося це відчуття. Журба, її дешеві навушники саме через залиту кров перестали працювати. Не біда, тепер його черга. Її маленькі дитячі руки обкрутили навколо його адамового яблука тонесенький білий шнур. Сміливець був заручником її блакитних очей або в стані шоку, бо вона смерділа, як мертвяк.

Нарешті перша баночка почала наповнюватися, але щоб пришвидшити процес – Мала дістала дешевого пензлика з гарно наточеним наконечником і зарубала Сміливця, як два пальці об асфальт. Нарешті гарний відтінок червоного почав змішуватися із землею місцевого цвинтаря. Пам’ятайте, що руки митця повинні бути брудними по лікті! Помаранчевий плащик і помаранчеві кеди рубали частинами: живіт, ноги, руки, обличчя, лише для того, щоб лилася клята кров, клята фарба, бісовий відтінок, який підходить для її диявольського канонічного доробку. Не квапливо, своїм маленьким сталевим пінцетиком, вона обережно, без зайвих рухів, відділила скальп. Дивачка-художниця – екофрендлі. Вміє правильно сортувати людське сміття.

Кров на її дитячих руках вже засохла, ніби то був клей ПВА змішаний із коричневою гуашшю. От вже ця дурна звичка брати брудні руки до рота, особливо, коли вони смердять залізом. Даю вам слово, що бліді смердючі упирі заздрили її «бенкету». Нарешті творче дівчисько закопало біосміття у землю. Мала таким чином прибирала своє “творче місце”. Взагалі, творчі люди люблять хаос, проте вона не з них, бо інша... Знаєте, дитячі травми, мамуся добряче її сварила за безлад у кімнаті. Одного разу маленька не витримала і засунула її руки у соковижималку і полився її перший ідеальний колір. Так треба. Знову одна із рук почала крутити число вісім у повітрі. Здається, треба перевірити свій gmail. Здається, буде нарешті дощ. Здається, їй потрібна фарба…