Зимові фрукти

Черга відразу впадала в око. У такий шпаркий січневий мороз рідко побачиш натовп, що просто так скупчився на вулиці. Я зупинився попри холод, що різав очі, і, прикриваючи рукою обличчя, придивився до натовпу. Довга вервечка людей закінчувалась біля хиткої на вигляд ятки. Що там може бути такого, що пригнало-б сюди стільки люду? Повільно, втоптуючи ногами сніг, я наблизився до ятки і зазирнув повз плечі перших у черзі щасливчиків.

Фрукти!

Фрукти взимку! Взагалі, не така вже й дивина в світі з розвиненим сільським господарством, імпортом та теплицями. Але не ці фрукти. Ці виглядали не менш як ідеально. Яблука вилискували яскраво-червоними боками в тьмяному сонячному світлі, глибокий жовтогарячий колір абрикосів переливався, виділяючись на сірому зимовому фоні, виноград соковитими ґронами розсипався прилавком. В роті моментально виділилася слина.

Але-ж чорт, прямо посеред зими! Мабуть, щоб купити хоча-б одне з тих червонястих яблучок, треба першим ділом дочекатись загадкової смерті незнаного раніше багатого дядечка і отримати від нього в спадок кілька мільйонів доларів і похмурий маєток на англійському узбережжі. Я знову випростався навшпиньки і зиркнув на прилавок, вже звертаючи увагу на пошарпані картонки з цінами. Спершу я подумав, що очі мене зраджують. Ціни були якісь смішні. Навіть влітку ніхто не продавав фрукти так задешево. Вже не замислюючись над своїм рішенням, я став в чергу. Можливо, воно дійсно варте того, щоб трохи померзнути.

Черга рухалась на диво швидко, хоча тепліше від цього не ставало. Люди, і я в їх числі, тупцяли на місці, ховаючи руки глибоко в кишенях пуховиків і намагаючись зігрітись. Пишновусий продавець, здається, поставив собі за мету життя обслужити всіх. Та ще й люльку встигав посмоктувати в коротких перервах між зважуванням фруктів, підрахунком грошей та добродушними підморгуваннями покупцям. Щасливчики, яким пощастило бути першими, одразу відходили і вгризалися зубами в новопридбані яблука, полуницю, персики та інші смаколики. Їх натовп безладно розсипався навколо черги. Я вирішив, що, попри холод, теж спробую першу фруктину прямо тут.

Продавець був милим і ввічливим. Відвішуючи мені пакет з яблуками, він дружньо підморгнув і випустив з рота димок. Від цього погляду ставало ніби тепліше на душі. Хороший бонус до пахучих фруктів посеред зими.

Я відійшов трохи оддалік від ятки. Все нові і нові покупці з черги розсіювались у натовпі, з щастям на обличчях дістаючи з пакетів плоди і смакуючи ними. Я також витягнув з пакета яблуко. Аж надто ідеальне. Червонястий бік плоду заворожував, майже гіпнотизував. Рот раз по раз заповнювався слиною. Не в змозі більше чекати, я підніс яблуко до рота і, готуючись відчути солодкавий і свіжий смак, вгризся в його м’якоть.

Зуби з хрускотом пробили шкірку. Рот почав заповнюватися соком, проте замість смаку яблука моїми рецепторами розповзалось дещо інше. Солодко-солонуватий, гнилий присмак розтікся язиком. Огидний запах, якого зовсім не повинно бути в яблуці, вдарив у ніздрі. Я здивовано глянув на надкушену частину фрукта і ледве стримався, щоб не закричати.

Замість звичної світлої м’якоті яблука я побачив на фрукті огидну рану, що сочилася слизькою бурою кров’ю. Зогнила плоть червоніла під шкіркою, майже зливаючись з нею барвами. Кілька білих опаришів безладно звивались на місці укусу, вимазуючись в липких трупних соках.

Я нажахано роззирнувся, вглядаючись в обличчя навколо. Тільки зараз, окутаний жахом і відчаєм, я, нарешті, помітив. Помітив химерний, майже демонічний відблиск в дружній посмішці продавця. Помітив, як блищать на зимовому сонці його чорні пусті очі. А обличчя навколо, що продовжували автоматично пережовувати фрукти... Суміш відчаю, жаху і якогось невимовного, химерного захоплення машкарою вкрила їх лиця. Інші, як і я, спідлоба кидали погляди одне на одного і в усіх поглядах читалась одна і та сама фраза: “тепер ми всі в одному човні, ми всі заодно”.

Зогнила плоть все ще налягала на язик свинцевим огидним вантажем. Думаю, в моєму погляді прочиталась та сама фраза, коли я покірно почав пережовувати мерзенний слизький шмат і, з силою проштовхуючи його стравоходом, приречено ковтнув.