Мертвий сад, або опудало без очей

В океані живих кісток, мій скелет мешкав близько до поверхні . Я не любив глибини – там страшно. Але одного разу мені прийшлося пірнути в тиху пітьму, щоб повернутися звідти живим.

Я довго розглядав голову косулі у якої не було очей. Опудало тварини висіло тут довго. У теплий, літній вечір, коли сутеніє близько 20:00, з довгих та тонких ріжок косулі, в'яжеться клубами чорний чад. Натягнута шкіра тварини на дерев'яний каркас мала неакуратні рубці і огріхи. Особливо кидалася у вічі згоїна на товстій шиї. Клиновидна форма голови косулі дивилася прямісінько на мертвий сад, що був за вікном.

— Це була самка. Вагітна самка! – постукав по плечі мене Юрій , втягуючи у себе нікотин, при цьому радіючи як дитина. Він знав, що мені не подобаються його суботні справи!..

— Дивне заняття у тебе! – сказав я йому з таким виразом обличчя, щоб він і сам зрозумів: «нафіг воно треба». Але він знову увімкнув «пофігізм» і прикинувся безвтішним дурнем.

— Головне - шкіра! Я працюю ножем краще, ніж ти розвідним ключем у своєму гаражі – продовжував він ігноруючи мої умовні знаки.

— Навіщо тобі це? - поцікавився я у нього. Юрій протримав паузу до того часу, поки не закипів чайник. Окріп обпік слизисту мого ока, коли я робив ковток. На дні чашки була глибина. Але господар будинку мене знову-таки відволік своєю розповіддю, вкотре за сьогоднішній день відчув, як нежива істота позаду мене вперто розглядає вічність. Я міг би поклястися усім на світі; косуля була живою – особливо, коли я дивився на неї.

— Я натираю титульну сторону шкіри йодованою сіллю і відношу опудало в темне місце і лише тоді, коли шкіра стаж твердою, та жорсткою мені приходиться обробляти її дезінфікуючим засобом! – він знову показував свій оскал, як хижак перед тим, як написати. — А ти будеш? — поцікавився він у мене і я відчув бентежний сором, за те що пропустив зв'язок між його реченнями.

— Про що ти?

— Про те ж, саме! – розсміявся Юрій і закинув ногу на ногу. — Ти де літаєш? Його сорочка не першої свіжості пахла порохом та потом. Чорні засмолені кучері налягали на маленькі вуха, прикриваючи саму вушну раковину. Може і через те, він не хотів мене чути.

Якщо ти про полювання – то без мене!

— Мужик повинен відчути на смак свою здобич . Її кров на кінці свого ножа! Я паралізую тварину одним пострілом з мисливської рушниці і поки вона в передсмертні агонії б’ється в конвульсіях, я тихенько підхожу і роблю: «бам!» клацнув він пальцями перед моїм носом, але я навіть не моргнув! Ти як довбаний айтішник – природжений плаксун! – не соромлячись різких «словечок»,додав Юрій і повністю знищив мою повагу до нього , але я тримався гідно.

Коли червоне сонце піднялося над мертвим садом — нікого поруч не було. Я хотів попередити затятого мисливця, бути обережним. Було запізно щось говорити , коли мертва косуля стала живою! Вона хотіла їсти. Її голод був наскільки сильним, що тварина як скажена накинулася на Юрія і почала кусати його тіло. Відриваючи чималі шматки м’яса з його щічок вона заповнювала своє черево людською плоттю, та кров’ю. Від побаченого у мене паралізувало ноги нижче колін.

— Най мене качка копне! – вирвалося з мого рота і ця тварюка звернула увагу на мене — Бодай би тебе мати висцяла на кропиву,ніж породила ! – закричав я і щосили і кинувся на втіки. Косуля за мною, Юрій зі спотвореним обличчям за нею.

— Сезон полювання відкритий! – бурмотів червоний рот, схожий на місиво. Юрій біг і з його черева вивалювалися внутрішні органи, але він все рівно не зупинявся — От курва!- впав він біля чорного дерева, перечепившись через шнурок від своїх кросівок.

— Ну вставай же,..! Давай-давай! – намагався я підвести свого товариша. А у нього то рука відпаде – то голова відвалиться . — Твою ж, наліво…який ти недоцільний!

— Пішов ти на хер! – останнє, що сказав мені Юрій перед своєю кончиною. У той момент косулю породив густий туман, який оповив мертвий сад. Я – вижив! А ось Юрій, - ні! Затятий мисливець втратив частину себе на доріжці до мертвого саду. В одній руці він тримав обідок від розбитих окулярів, в іншій – власну понівечену печінку. Я гладив косулю, що стояла над його тілом.