Привіт, Сірі

Лі поверталася додому. По дорозі з роботи вона заїхала за покупками у Волмарт, накупивши аж два пакети продуктів.

Стоячи перед входом, вона стукала носаком чобітка в двері, гукаючи свого чоловіка, але той не відповідав, бо вже годину лежав мертвий, розпластавшись на кухні в калюжі власної крові.

Роздертий на шмаття, зі зламаними пальцями та хребтом, із п'ятьма кухонними ножами різної довжини в спині, в свої останні хвилини життя він благав:

— Лі, зупинись, благаю!

А потім вона вирвала йому щелепу, випустивши його дух.

Ще мить постоявши перед дверима, подумавши, що його немає вдома, вона поставила пакети на сходинку і взялася до сумки шукати ключі.

Провернувши його в замку, вона виявила, що двері не замкнені.

Пройшовши до кухні, жінка роззирнулася, шукаючи брудну чашку від кави — знак, що він був тут і кудись збирався.

— Марек? — гукнула вона.

Чоловік, як кудись ішов, завжди пив чашку кави. Навіть вечором.

— Мареку, ти вдома? — У відповідь тиша.

Лі поставила пакети на широку стільницю, яка розташовувалася посередині кухні із виходом у вітальню і слугувала столом. Саме тому вона не бачила тіла свого чоловіка, адже він знаходився за стільницею з іншого боку, біля іншого входу до вітальні.

Розклавши продукти, жінка взяла ті, котрі вважала за потрібне поставити у холодильник.

Лі навіть не помітила кінцівки його ніг в чорних шкарпетках, котрі визирали з-за стільниці, тому що відчинені дверцята холодильника, які ледь не впиралася в стільницю посеред кухні, затуляли їх.

Потягнувшись за хлібом, вона мала поставити його у хлібничку, яка якраз знаходилась з тієї сторони кухні, де лежало тіло її чоловіка, але пролунав дзвінок.

Лі вийшла з кухні і дістала з сумочки айфон, який залишила у коридорі.

— Роуз?

— Лі, слухай, телефонував твій чоловік.

— Так.

— Переймався де ти.

— Дивно.

— Ні, дивно те, що він запитав чи ти працюєш саме тут і чому ти зараз не на роботі.

— З якого дива йому про це питати, якщо він знає де я працюю?

— Лі, це було досить дивно.

— І що ти йому відповіла?

— Що ти поїхала додому.

— Зрозуміло.

— Лі, все добре?

Жінка трохи помовчала, задумуючись.

— Лі?

— Так, все гаразд. Просто… це досить дивно.

— А я про що кажу…

— Це точно був Марек?

— Лі, я знаю, як виглядає твій чоловік.

— Гаразд, дякую, що подзвонила. — Жінка повісила слухавку і притиснула айфон до грудей.

— Дивно все це, — прошепотіла вона, а потім піднялася на другий поверх у спальню перевірити його одяг.

Він був на місці.

Тоді Лі набрала його номер і впродовж десяти секунд слухала гудки без відповіді. Потім зателефонувала до Роуз.

— Слухаю.

— Коли він дзвонив? — запитала Лі.

— Хвилин десять тому. Я одразу до тебе зателефонувала. Все гаразд?

— Так, не турбуйся. — І вибила.

Перевіривши речі ще раз, жінка спустилася вниз до кухні, а тоді ще раз набрала номер Марека.

Гучний дзвінок наче грім з неба почувся позаду неї. Жінка перелякано обернулася, випустивши айфон з рук.

Тільки тоді вона побачила калюжу крові за стільницею.

Підійшовши ближче, вона побачила мертве, замурдоване тіло свого чоловіка з ножами у спині.

Жахливий крик зірвався з її переляканих уст і вона поспішила вибігти на вулицю, але завмерла в коридорі перед дверима, побачивши на порозі будинку свого чоловіка.

«Цього не може бути… — подумала вона, — це не він. — І кинулася назад до кухні, щоб переконатися чи вона не з'їхала з глузду».

Тіло Марека так само нерухомо лежало на підлозі.

Вона схопила айфон у той момент, коли двері повільно відчинилися, потім перестрибнула через тіло і вибігла через інший вхід з кухні до вітальні, а потім піднялася на другий поверх і залізла під ліжко.

Чорного входу в домі не було, а перелізати через вікно не було часу. Тоді б цей незнайомець, чи ким він був, міг почути її і кинутися за нею, вхопивши саме тоді, коли б вона намагалася перелізти через вікно.

Нерухомо лежачи під ліжком, Лі набрала дев’ять один один.

— Диспетчерська, що у вас трапилось?

Лі миттю вибила, почувши скрип паркету під дверима спальні. Вони повільно відчинилися. З-під ліжка вона побачила блискучі черевики незнайомця, який увійшов до кімнати. Походжаючи туди-сюди, він промовив «Привіт, Сірі» голосом Лі.

— Вітаю, Лі, чим можу допомогти? — відповів механічний голос з динаміка айфону затиснутому в руці жінки прямо перед її носом.