Рибний день

— Дай пройти! Чого тута став?!

Дебела бабця з величезною сумкою грубо пхнула Толіка. Хлопець зойкнув і ледь не впав на прилавок з рибою. В останню мить схопився за відро з розсолом, де плавали несвіжі оселедці. Вуха заклало від вереску продавчині. Все, що сталося потім, він пам’ятав, як напівсон. Пластикове відро ковзає по прилавку, наче у сповільненій зйомці, перевертається, падає додолу. На ноги виливається холодна рідина, тушки оселедців плескають об землю…

— Козел! Придурок! Ану плати за товар!

Продавчиня замахнулася на Толіка. Той вивернувся і побіг. Прокльони летіли у спину. Мокрі масні кросівки огидно хлюпали по землі. Хлопець зупинився у дворі, заховавшись за деревом. Наче не переслідують. Хоча за що? Він нічого не вкрав, тільки перекинув, і що його штовхнули. Толік принюхався та скривився. Який сморід! Мамка буде лаяти, бо такі плями не відмиваються. Коротше, надає по дупі. А ще люди почують сморід та приймуть його за якогось бомжа. Оце вляпався. Хоч би встигнути додому раніше матері та вимити те бздо…

Щоб не потрапити на очі комусь знайомому та не осоромитися, Толік пішов через лісок. У матері зміна до дев’ятої. Встигне, головне, щоб сусіди не обсміяли. Толік озирався довкола, в лісі не було ні душі. Чудово…

Смеркалося. Хлопець зупинився відлити. Підвів очі та побачив, як два червоні вогники мигнули в кущах. Зараза! Хтось курить. Хоч би його не внюхали та не обсміяли. Хоч би то були не знайомі…

Толік швидко пішов до узлісся. Аж тут вогники ще раз блимнули зліва, вже близько. Потім справа. Потім попереду. Толік зупинився. Дивні якісь вогники. Не схожі на цигарки. І чому по два? Зовсім поряд затріщали гілки. Толік закляк з переляку. Темний силует стояв за густим кущем. Два червоні вогники загорілися серед листя.

— Приніс? — почувся низький грубий голос.

Толік задрижав. Хотів чкурнути, але ноги не слухалися, стали ватяними.

— Ти що, глухий? Приніс?! — повторив незнайомець, вже з нотками роздратування в голосі.

— Щ-щ-що прині-ні-ніс? — ледь видавив хлопець.

Незнайомець голосно вдихнув повітря, засопівши.

— Та чую, приніс. Не приховаєш. Ну давай, ділися, як приніс.

— Га-а-а?

— Ти що, тупий? Не дратуй мене! Забув, що обіцяв?

— Я не…

— Обіцяв зробити рибний день! А я за рибою скучив! Таки дістав рибу, а ще дурника з себе клеїш. Давай сюди, я голодний!

— Дядьку, помилуйте, — пробелькотів Толік. — Нема в мене риби. Зовсім нема! На базарі штовхнули, на мене відро з оселедцями вилилося, тепер тхну рибою. Можу гроші дати. Правда, в мене мало…

— А, я обізнався! Та нічого! Начхати мені, де ти там в рибу вимазався. Я голодний, а твій запах мене роздратував. Їсти хочу!

— Продуктів нема, лиш трохи грошей. Я вам дам, тільки пустіть!

— Не треба мені твої гроші! Їсти хочу!

— Та нема…

— Не бреши!

Силует за кущем зашарудів, посунувся до Толіка. Гілки затріщали, і перед хлопцем стала темна міцна фігура. Толік з переляку онімів: червоні вогники — очі істоти, а не цигарка. А над головою стирчали два виступи, наче підняті криси капелюха. Толік придивився: то вуха, а морда істоти нагадувала котячу, тільки вираз розумний, людський.

— Фе, який худий! — пхикнув людокіт. — На один зуб. Тільки роздражнив мене ароматом риби.

— Ну… Я пішов…

— Куди?! — гаркнув монстр. — Ану стій!

Толік різко розвернувся та чкурнув углиб лісу. Перестрибуючи корені та кущі, біг, не озираючись. Серце калатало, у грудях пекло. Десь позаду хекав та гарчав переслідувач. Здавалося, він кульгав, тому не міг бігти швидко. Толік додав швидкості. Промайнувши дубняк, він вискочив на галявину…

Посередині сидів чоловік, опустивши голову на груди. Толік придивився і побачив, що в нього розпоротий живіт, звідти вилізли нутрощі. А довкола крутилися двоє людокотів, облизуючи паруючі кишки…

Толік закричав. Переслідувач вже хекав поряд. І тут рука сама потягнулася до рюкзака. Коти… Він згадав… Спітнілі пальці стискали пляшечку. Бабуся просила купити валер’янки…

Толік швидко розкрутив пляшечку та кинув людокотам. Вони, як заворожені полізли на запах, забувши про здобич. Скориставшись моментом, Толік побіг в іншу сторону…

Додому прийшов уже поночі. Мама таки дала прочуханки за зіпсовані штани та кросівки. Кричала, що купила їх за останні гроші, а він свиня невдячна. Потім налупила мокрими штанами по обличчі. Та байдуже. Він врятувався. Але відтоді не переносив ні риби, не валер’янки. І від котів на вулиці шарахався…