Компульсія

Клац-клац.

Сашко нашорошено зупинився в тиші сходового майданчика, прислухаючись і метикуючи, чи йому не здалося. Приготована завчасно сигарета безвольно звисала між вказівним і середнім пальцями правиці, будь-якої миті готова випасти на загиджену підлогу.

Клац-клац.

Звук був до біса знайомий. Найчастіше Сашко сам клацав так замком, нескінченно перевіряючи, чи замкнені двері в його квартиру. Ця звичка причепилась ще у дитинстві і годі було її позбутися. Вона давала відчуття спокою та безпеки. Він у власному домі, у надійно замкненій фортеці. Але це вперше він чув цей звук з іншої сторони дверей, і тут він не віщував нічого доброго. Хлопець розвернувся. В напівмороці двері квартири, з яких він щойно вийшов (надійно їх замкнувши і тричі довівши ключ до крайнього положення), загрозливо тупились у нього темним оком вічка.

Клац-клац.

Сумнівів не залишилося. Тепер звук пролунав настільки чітко, що луною відбився від стін заяложеного під’їзду. І лунав він з Сашкового помешкання. Клац-клац.

Напружене здивування зціпило обличчя. Сашко не помітив, як сигарета вислизнула з пальців і прим’яв її чоботом, перетворивши на скорченого білого черв’яка. Обережно, все-ще не до кінця довіряючи власним вухам, хлопець наблизився до дверей. Ключі, дзвякнувши, показалися з кишені. Поволі, ніби намагаючись не сполохати якусь дику і рідкісну пташку, хлопець вставив ключ в замкову шпарину.

Клац-клац.

Від несподіванки хлопець відсахнувся. Серце, на мить спинившись, закалатало раптом вдвічі швидше.

“Трясця, може то всередині щось не вимкнув?” — промайнуло в голові. Ця думка зараз здавалась такою солодкою в своїй простоті і здатності все пояснити, що він повірив майже одразу. Тривога трохи відступила і Сашко знову простягнув руку до ключа.

На його подив, двері не були замкнені. Ще ніколи він не виходив з дому, не перевіривши їх мінімум тричі, але зараз замок піддався миттєво. Вже від цього шкіра на спині взялася тривожними сиротами, які наступної миті переростуть у жах на межі божевілля.

З іншої сторони до дверей всією вагою тіла привалилась істота, якщо так можна було назвати той темний, безформний, вкритий бридким слизом ком, що звивався та смикався всередині квартири. Слизька шкіра потвори вилискувала у тьмяному світлі під’їзду. Один з її бридких вологих відростків проникав вглиб замка, продовжуючи тихенько клацати. Клац-клац.

Сашко заціпенів у жаскому усвідомленні побаченого. Він навіть не встиг закричати. Та і чи зміг би, якби у нього був час? Від потвори почулось болісне, зацьковане скімлення, ніби від пораненої мисливцем дикої тварини. Тієї-ж миті ще один огидний відросток почав висуватися з темного слизького тіла, тягнучись до Сашкового обличчя. Різким порухом щуп проник до хлопцевого рота, з кривавим булькотінням дер горлянку, обмацував холодною липкою поверхнею стравохід, обплітав легені і дихальні шляхи, заповнював шлунок. Кожен орган, кожна судина і м’яз у тілі заповнювались темним слизом. Жаске скімлення стиха розносилось під’їздом, луною відбиваючись від стінок сходового майданчика. Потвора сіпнулась, затягуючи уже обм’якле і безвольне тіло, що колись було Сашком, до середини квартири, яка колись була його помешканням. Двері злегка грюкнули за його спиною. Клацання, з яким зачинявся замок, завершило вервечку звуків. Під’їзд знову огорнула звична тиша.

Епілог:

Марина боялась не тільки наближатись, а й навіть глянути на двері двадцять сьомої квартири, що виднілись напроти її житла. Вона навіть сама собі не могла пояснити, чому. Дівчина знала, що квартира стоїть пуста, ще тоді, коли вона винайняла цю однушку в пошарпаній “хрущовці”, але непевне відчуття присутності все-одно йшло від темних дверей, що дивились прямо перед собою насупленим поглядом вічка. Цей погляд ніби переслідував її і Марина старалась якомога менше перебувати в полі їх “зору”. Очі дівчини самі перелякано відсахувалися від дверей двадцять сьомої, надаючи перевагу ігноруванню того, що бентежило. До того ж вона готова була поклястися, що кілька разів чула з-за дверей звуки. Тихенькі, немовби хтось перевіряє, чи надійно замкнений замок. Таке тихе клацання.

Клац-клац.