Підвал будинку номер сім

- Вашу Машу через Наташу! Знову сьомий будинок.

- Сємьонич, нє гоні. Тільки на минулому тижні там були. – Костя сплюнув недопалок на землю.

- Були не були, а треба йти. – Чоловік сховав мобільний у кишеню помаранчевої жилетки. – Робота, їтіть її на ліво. Бери інструменти й ходу.

Старі, практично клоновані, панельки по вулиці імені Двадцяти шести Бакинських окультистів грілися на весняному сонці. Двері до підвалу, як завжди, були відчинені. Знизу долинало приглушене плюскотіння. Чоловіки зупинились біля дверей та зазирнули всередину. У ніс одразу вдарив сморід, що поєднував у собі суміш сирості, плісняви та гниття.

- Кость, підсвіти. – Звернувся старший сантехнік до напарника. – Темно, як в дупі у мамонта.

Слабкий промінь ліхтарика ковзнув бетонними сходами вниз.

- Десь по коліно вже набігло. – Оцінив ситуацію Костя.

- Паршиво. Але бувало і гірше. Ну що, за роботу.

Сємьонич почав повільно спускатись сходами, паралельно шарячи рукою по стіні у пошуках вимикача. Коли той був знайдений, і пара лампочок освітили приміщення, нарешті стало можливо оцінити масштаби аварії. Весь підвал був добряче підтоплений. Підлоги не було видно і то тут, то там плавали пусті пластикові пляшки. У самому центрі самотньо стояла статуя Великого Удирдагча. Вода практично дісталася його кам’яних ніг з роздвоєними ратицями.

- Нам, орон зай бол бідній жолоодлого юм, – прошепотіли сантехніки та підвели погляди на чотириоке обличчя. У мерехтливому світлі здавалося, що статуя теж посміхнулась.

- Так. Ти до зливної решітки, а я воду перекрити. – Скомандував Сємьонич.

Він розвернувся і тяжко перебираючи ногами поплентався у дальню кімнату. Стіни підвалу колись були вкриті фресками. Зазвичай, основними їх сюжетами були типові сцени з життя. Робітники колгоспу «Новий Р’льєг» святкують річницю з’яви Чорної Зірки. Втомлені, але усміхнені сталевари оглядають тільки-но відлиту ними десятиметрову фігуру пророка Хазредовича. Усміхнені діти несуть квіти до циклопічного мавзолею Удирадагча.

Та з роками фарба поблякла і місцями взагалі стерлася. А багато де поступилась місцем типовому наскельному живопису, притаманному для не дуже творчої, але дуже бунтівної молоді.

«Древні сосат!» - Проголошував напис червоною фарбою.

- Нічого святого. – Пробурмотів сантехнік, вдивляючись у стіну. – От і виростили зміну.

Він нахилився до проіржавілої труби. Вентиль ніяк не хотів обертатись, та все-таки піддався і з огидним скрипом зробив два оберти. Чоловік видихнув та прийнявся розтирати затерплі кисті рук.

   - Ну що там у тебе? – Пролунав крик Кості.

   - Ніштяк. Перекрив таки. Паскуда ж проіржавіла, як гузно старої монашки. А у тебе як?

   - Пердяк! Іди сам поглянь.

   За хвилину Сємьонич зачвалав до головної зали підвалу. Видно було, що колега своє завдання виконав на відмінно, бо рівень води швидко зменшувався. Навіть чорна з зеленими вкрапленнями плита жертовника з’явився на поверхні.

   Костя стояв біля дальньої стінки. Його спецівка була повністю мокра. У багатьох місцях на ній проступали темні плями, а рукава були вкриті бурим слизом. На обличчі застигла гримаса, яка поєднувала у собі огиду й втому. З погляду було видно, що йому конкретно остогиділо робити цю брудну роботу. Та нічого іншого він не умів. Тож доводилось просто змиритись з долею продиктованою йому Зірками. А повставати супроти них було справою занадто ризикованою.

   - І як тобі це подобається? – Він махнув рукою в сторону решітки.

   На підлозі валялась відрубана по лікоть людська рука. Біля неї купою були накидані різні тельбухи, серед яких ідентифікувати можна було лише чотириметрову товсту кишку.

   - Ну туди його растуди через огорожу. Ну скільки ж можна. Щоразу одне й те саме. Давай завершувати й пішли звідси.

   Костя дістав з сумки великий сміттєвий пакет та почав запихувати в нього липкі нутрощі.

   Коли сантехніки вже вийшли на вулицю, Сємьонич зупинився.

   - Слухай, є аркуш і ручка?

   Костя покопирсався в сумці й витяг сірий лист четвертого формату та тріснуту кулькову ручку.

   - Чудово. – Вихопив їх старший. – Буде їм останнє Ленгівсье попередження.

   За пару хвилин вони пішли. А на дверях до підвалу залишився висіти аркуш пописаний доволі кривими друкованими літерами.

   «Шановні мешканці будинку. Велике прохання не скидати залишки після ритуалів до кровостічних труб. Вони забивають каналізацію. Користуйтесь сміттєвими баками. Ще раз таке повториться – рік води в кранах не побачите.

   Головний сантехнік ЖКГ-15 Кирило Семенович Фхтагн».