Все, що сталося з тобою тієї ночі

Пиво – 73 грн. Снеки – 65 грн. Пиво зі снеками у щойно придбаній квартирі – безцінно.

— Для всього іншого є мастеркард, – говориш ти.

Губи розповзаються в посмішці. Сьогодні причин для радості вистачає – ти став власником квартири. Жуєш сухарики аж нагрівається зубна емаль, запиваєш пінним. Думаєш, що десь так виглядає щастя. Квартира ще геть не облаштована, зараз в ній не зручно жити, але ти хочеш провести в ній хоча б одну ніч.

У сусідки над тобою плаче немовля.

“Зубки ріжуться”, – згадуєш слова молодої жінки.

Ще вдень ти познайомився з нею. Одиначка пускала тобі бісиків, доки ти допомагав зібрати візочок на вулиці. Може у вас щось вийде. Тобі цього хочеться.

У вбиральні відливаєш, тоді шкіришся відображенню в дзеркалі, досліджуєш пальцями зуби. Відтягуєш щоки. В глибині порожнини чорніє старий знайомий.

— Вирвати б тебе.

Від випитого накочується відчуття втоми. Лягаєш у незастелене ліжко, вперше засинаючи у новій квартирі.

Як аскариду зі сраки зі сну тебе витягує тупий головний біль. Сковтнувши слину, ледь не збльовуєш від присмаку котячого гівна в роті, ідеш у туалет, позіхаєш.

За мить голову ледь не розриває від блискавичного спалаху болю, щелепою пробігає електричний струм від трійчастого нерва, на якому так зручно гнив “зуб мудрості”.

— Суууука! – виєш ти, хапаючись обома руками за щоку.

Голова вибухає від болю, ніби хтось встромляє жало в кожен канал гнилого зуба. Не відпускаючи щоку, вилазиш до кімнати. Хапаєш рюкзак, витрушуєш з нього все додолу, знаючи, що не знайдеш нічого корисного. Ти йшов на одну ніч, хіба думав, що тобі знадобиться аптечка? Але ти все одно гребешся в мотлохові з рюкзака, надіючись, що якимось дивом там завалявся рятувальний пакетик Німесилу. Нічого.

Думки незв’язні, обірвані по одному-два слова. Сода… полоскати…

Повзеш на кухню, обшарюєш шафки, але колишні господарі все вигребли, навіть вимили їх.

— Паскуди!

В агонії ідеї приходять кволо. Лише згодом телефонуєш.

— Диспетчер швидкої медичної допомоги. Слухаю.

— Зуб!

Одне слово, три букви, а скільки болю.

— У вас зубний біль?

— Мммггг…

— У вас є вдома знеболювальні засоби?

— У-у.

— Може є харчова сода?...

Все тіло тремтить, ти кидаєш слухавку, не маючи сил слухати пустомелю. Повзеш до вбиральні.

Перед дзеркалом з завиванням розтуляєш рота, дивишся на чорний пеньок в самому куті. Під ним багряного кольору з білими плямками запалені ясна. Неконтрольована рука б’є по дзеркалу, воно обростає павутиною тріщин. На мить ти завмираєш, дивлячись на себе у віддзеркаленні. Чорне масне волосся пасмами звисає на обличчя, білки очей вкрилися капілярами. Шкіра зробилася блідою. Відколупуєш один уламок з дзеркала. Широко роззявляєш рота, пальцями відтягуєш щоку, підносиш вістря скляного уламка до гниляка. Дуже хочеться заплющити очі, щоб не бачити, що буде далі, але тоді промахнешся. Різко проводиш по набряклих яснах – цвіркає кров, по стегнах тече сеча. Ти ледь не втрачаєш свідомість. Вбиральню наповнює булькотливий крик.

З напіввідкритого рота витікає цівка згущеної гноєм крові. Ти навіть не дійшов до ліжка, а всівся у старому кріслі. Вирізати клятого зуба не вдалося, але ти випустив гидоту з ясен. Трохи зрушив корінь зуба, тепер він не впирається у трійчастий нерв. З болем від розрізів можна впоратися, впевнений ти. Він не йде в жодне порівняння з тим всепоглинальним болем подразненого нерва. Тому ти сидиш нерухомо, намагаєшся зосередитися на ранах. В тиші виходить взяти біль під свій контроль. Всі думки спрямовані на порізи, ти сам став тим порізом, відчуваєш кожне волокно. Зараз, ще трохи зосередженості, а тоді ти просто прибереш цей біль. Так ви практикували на медитаціях. Все виходить, але раптовий дитячий плач нахабно вириває тебе зі стану спокою. Ти струшуєшся, клацаєш зубами, невеликий порух – корінь зуба знову впирається в жирний нерв. Зриваєшся з крісла, досі тримаючи в руці уламок гострого, закривавленого скла.

“Зараз я полікую тобі зубки!”, – думаєш, вибігаючи з квартири.

Уранці на сходовому майданчику багато поліції. В халаті стоїть молода жінка, схлипує, плаче. На руках немовля.

— Я відкриваю двері, а він тут лежить в такому виді. Що з ним?

— Мертвий. Попередньо – не витримало серце, больовий шок, – говорить офіцер. — Вам якщо плакати, то тільки від радості, що він залишився з цього боку дверей. Наміри у нього були явно не добросусідські.

Офіцер опускає погляд, жінка прослідковує за ним, перестає плакати. В уламку гострого закривавленого дзеркала кожен бачить себе.